9. 

Що відрізняє звичайну людину, і того, хто має хоча б теоретичні навики в медицині? Другий принаймні знає, як діяти. А от діятиме чи ні – залежить вже від людини. Навіть на заняттях про першу медичну допомогу в університеті були такі студенти, що губились на елементарному. 

На щастя, зараз я не розгубилась. Довелось відкинути всі емоції і думки, залишити тільки суворі алгоритми. Рука вже сама перекривала воду та відкривала злив. Перші спроби знайти пульс на шиї Адама потерпіли невдачу. Але, притискаючи палець сильніше, я відчула ледь чутні імпульси і зрозуміла, що ми з ним мусимо боротися! 

Спробувала витягти його трішки вище, але наші вагові категорії були надто не рівні. Спочатку огляд – проговорювала сама собі, бо так здавалось, що я не одна, так було легше. Дихальні шляхи вільні, піна, що трішки підсохла, залишила свій слід трішки нижче шиї. Він не захлинувся, не вода спричинила його стан. 

Робити масаж серця, що зупинилось, було неймовірно незручно, та вибору не було. Крикнувши Нелі, щоб викликала “Швидку”, я спробувала. Тридцять ритмічних натисків до болю у пальцях та долонях, спроба вдиху рот в рот. Його губи солоні, холодні… 

Відмітила й продовжила.

Розуміла, що його час зараз стікає ще швидше, ніж вода з піною у сток… А може навіть швидше. 

– Давай, дихай! Ну ж бо! – злилась, бачачи що те, що я роблю, не приносить жодного результату. Та знала, якщо зупинюсь – краще точно не стане. 

Поволі злість переключилась і на Адама. Втягнув мене в це! А сам що, вирішив піти? Отак? 

– Ну ж! Дихай!! Боягуз!! – вирвалось у мене, та я з останніх сил натисла на його груди так, що пальці хруснули. А може, й його ребра. Від останнього удару його тіло здригнулось, і раптом з горла вирвався сухий хрипкий кашель. 

– Ти дихаєш! Дихаєш! – задихаючись і сама, прокричала я. – Дихай, Адаме! Дихай, будь ласка! – шепотіла, притримуючи його голову. 

На вулиці десь здалеку глухо завила сирена. Сподіваюсь, то “Швидка”. 

А я тим часом нарешті звернула увагу, що Адам без одягу. Ну звісно, у ванну одягненим люди рідко лягають! 

Стараючись не дивитись, схопила великий рушник, та навіть обтерла ним менш “провокативні” частини тіла. Дістала з вішака його білизну та домашні штани, допомогла надягнути, хоч це й було не просто в його стані. Але Адам потроху почав отямлюватись, його рухи, хоч і дуже сповільнені, були логічними та чіткими. 

– Що сталося? – врешті зміг спитати він. 

– Хотіла в тебе спитати! Ти вирішив здатися, так?! – певно, щось в моїх очах було красномовніше за слова, бо погляд Адама став значно осмисленішеним і… шокованим. 

– Що? Ти думаєш, я…

– Не знаю я, що думати! 

Лікарям швидкої, певно, двері відкрила Неля. Вона ж закрила кудись собак, бо ті, відчувши, що в домі чужі, глухо басовито гавкали. Тільки зараз я згадала пересторогу Адама не робити різких рухів поряд з ним. Але… весь цей час, доки я робила йому масаж серця, вони стояли поряд і просто дивились? Мабуть, вони дійсно дуже розумні… Страшно уявити, що могло б бути, якби не їх інтелект та виховання. Чи може, вони якось зрозуміли, що їх господарю зле, а намагаюсь допомогти? 

– Що сталося? – молодий парамедик суворо дивився на мене і на Адама, що у вологому одязі лежав у пустій ванній. 

– Зупинка серця. Запустила. Він дихає і у свідомості. 

– Що спричинило, знаєте? – другий лікар, значно старший свого напарника підійшов ближче, вдихаючи повітря та принюхючись. Цікаво, що він таким чином перевіряє? Думає, що пацієнт – п'яний поліз у ванну та ледь не втопився? 

Коли медики допомогли Адаму вибратись з ванної та поклали його на ноші, коли щось кололи, міряли пульс, оглядали, я сіла просто на підлогу, відчуваючи, настільки сильно стомилась. Від незвичної напруги руки досі дрібно тремтіли, а серце вилітало з грудей. В мене так завжди. В екстрених ситуаціях я збираюся, а от потім, коли небезпека минає – розумію, чого це мені вартувало. 

– Ми забираємо його до лікарні. Треба огляд, аналізи і пульс дуже слабкий. – повідомив молодший з медиків, пильно дивлячись на мене. 

– Я поїду з ним! – сказала твердо. 

– Ви… 

– Його дівчина! – випалила, перше, що прийшло на думку. Але, на щастя, медики не сперечались та пообіцяли зачекати, доки я візьму сумочку та свій і Адамовий телефони.