Глава 2. Червоні гвоздики

Зі всіх сторін лунали оплески та вигуки, діти з насолодою наминали солодку вату і махали повітряними кульками. Сем постійно сміявся і плескав у долоні, що змушувало Ксеню посміхатися.

Хоч вона й не хотіла йти в цей цирк, але не могла не помітити, що він і справді коштував тих грошей, які тато витратив на квитки. Тут не було клоунів та їх плоского гумору, а перед глядачами поставало справжнє шоу, цікаве не тільки для дітей.

У Ксені завмирало серце кожен раз, коли прямо під куполом цирку акробатка різко робила сальто і секунду летіла до низу, але партнер швидко ловив її в повітрі. Їй уявити було страшно, що залишилося б від цієї дівчини, якби вона впала додолу.

Також страшно було спостерігати, як гігантський тигр ходить по арені і виконує команди дресирувальника. Звір був настільки напружений, а бортики – такими маленькими, що, здавалося, зараз станеться щось дуже страшне…

Коли всіх звірів було показано, ведучий об’явив, що зараз “глядачі будуть свідками чистої магії великого маестро фокусів!” Ксеня не сприйняла його слова всерйоз, бо була впевнена, що фокусник її точно не вразить.

Він вийшов не один, а з асистенткою. “Напевно, це і є та Лана, яка ночує сьогдні у Валі. І я могла б бути з ними…” — із сумом подумала Ксеня.

На асистенці була дуже легка, зшита з прозоро-білих тканин сукня, доволі довга та зі шлейфом. Фокусник був одягнений солідно: чорний оксамитовий костюм, біла сорочка та краватка-метелик. Ніяких тобі дурнуватих капелюхів, дивних плащів і того подібного. Це заінтригувало Ксеню.

З-за куліс раптом хтось викинув чорний обруч, і фокусник зловив його на льоту. Потім вони з асистенткою підійли до столу, що стояв посеред сцени, і дівчина лягла на ньому.  Всі завмерли в очікуванні: що ж зараз буде?

Фокусник нізвідки дістав “чарівну” паличку і почав повільно піднімати кінчик доверху.

Разом із паличкою почала підніматися у повітря його асисентка, і це виглядало справді неймовірно. Усі дітлахи роззявили рота і не могли повірити власним очам.

 — Ксеню, як він це робить? — Прошепотів Сем, злякано дивлячись на сестру.

 — Усе просто, — відповіла дівчина, — її щось піднімає. Може, кран або якісь… Ну, це точно не мотузки.

 — А що це тоді?

 — Гм… — Ксеня задумалася.

Ще незрозуміліше все стало, коли фокусник провів обручем кілька разів знизу асистентки, зверху, і навіть позаду, обігнувши її з усіх боків. Стало ясно, що ніщо дівчину не підтримує, ні троси, ні крани. Ксеня не могла повірити власним очам.

 — Ксеню, — прошепотів Сем, — Коли я виросту, я хочу стати фокусником!

Сестра лише посміхнулася у відповідь. Кому, як не їй було знати, що дитячі мрії про майбутню професію ніколи не збуваються? Вона хотіла бути балериною, дезайнером, співачкою, моделлю… А стане, скоріше всього, бухгалетром.

Фокуси продовжувалися, і тепер хлопець творив з повітря справжнісіньких голубів. Вони літали по сцені й виконували його накази. Ксені було важко повірити, що людина може робити щось подібне!

І вперше за весь перфоманс глядачі почули голос фокусника: “Зараз мені потрібна людина із залу. Я пошлю цього голуба, — Він підняв на руці білосніжного птаха, — а ви піднесіть одну руку. На чию він сяде, той і вийде на сцену. Згодні?”

Відповідь усі глядачі в залі піднесли одну руку. Як же хотіли на сцену дітлахи! Деякі не просто встали з сидинь, а навіть піднялися навшпиньки з піднятою рукою.

Голуб довго кружляв над залою, ніби вичікував чогось. Ксеня теж вирішила взяти участь у цьому дивному відборі, невисоко піднесши руку. Яким  же було її здивування, коли вона відчула легенький дотик лапок голуба до своєї руки. Сем від здивування аже рота розкрив!

Дівчина хвильку подумала, а потім рішуче піднялася і направилася до сцени, супроводжувана здивованими поглядами. Пташка так і сиділа в неї на руці.

 — Отже, в нас є “доброволець”! — Вигукнув фокусник, коли Ксеня піднялася до нього. —  Мені потрібно задати тобі одне запитання.

 — Добре… — Розгублено мовила Ксеня в мікрофон, відчуваючи на собі сотні поглядів.

 — Ітак… Ти знаєш мене? Моє ім’я чи якусь іншу персональну інформацію? — Запитав хлопець, дивлячись прямо в очі дівчини.

 — Ні. — Ксеня не могла відірвати від фокусника погляду. Які ж у нього були чудні зелені очі!

 — Це, напевно, буде звучати неймовірно, але я знаю багато чого про тебе, Ксене Росенчук.

 — Що?! — Вигукнула дівчина здивовано. — Як… як?! Я тебе не знаю!

 — Ти, часом, не в двадцять четверту школу ходиш? Останній клас?

 — Так… — Ксені було ніяково стояти перед цим хлопцем і ще кількомастами людьми, й не знати, що говорити. Вона відчувала, що її щоки та вуха починають червоніти.

 — У тебе є молодший брат. А ще твоя мати працює мед-сестрою.

 — Звідки ти… Як ти знаєш це? —  Ось і було все, що могла вимовити Ксеня.

 — Добре, досить запитань. Хочеш зникнути? — Він раптом підійшов ближче і взяв Ксеню за руку.

 — Ну… — Розгублена дівчина не знала, що й сказати. Проникливі очі просверлювали душу наскрізь, здавалося, що її серцебиття чує кожна людина в залі. Руки так спітніли, що фокуснику, напевно це було відчутно. — А в мене є вибір?

 — Ні, немає. — Посміхнувся фокусник. — Зайди, будь ласка, сюди. — Він показав на велику шафу, якраз у зріст Ксені.