Глава 1. Доленосна розмова

Літня спека все ще стояла в повітрі, хоч це був уже вересень. Ксені так і не вдалося заснути після того, як продзвенів перший будильник, тому вона дивилася у вікно і думала: вставати чи ні? Та бажання випити кави все вирішило.

Ксеня неспішно одягнулася. На кухні її чекало розчарування: бажаної кави не було. І навіть чай, як на зло, закінчився. Це відбило у дівчини весь апетит і хороший настрій, тому вона просто випила води і, поглянувши на годинник, зрозуміла, що пора будити брата.

Останній спав так міцно, що Ксені зовсім не хотілося цей сон тривожити. Але його треба відвести у школу… Вона легенько торкнулася плеча хлопчика.

 — Сем, вставай… — прошепотіла вона.

 — Не хочу… — Пробубнів брат через деякий час.

 — Вставай, я приготую тобі щось смачне.

 — Смачне? — Сем роплющив одне око. — Таке, як учора?

 — Точнісінько. — Посміхнулась Ксеня.

 — Ну… добре. Я встаю. — Хлопчик зліз із ліжка і натягнув светр, котрий шукав вчора півгодини.

 — Виверни його! — Засміялася Ксеня, коли побачила грубий шов і етикетку.

 — Ой… — Сем швидко виправив помилку.

 — Я йду на кухню. — Кинула Ксеня і вийшла.

Тепер тут вона була не одна: мама прокинулася і вже смажила яєчню, в той же час ставлячи чайник на плиту.

 — Це ти кому готуєш?

 — Семену. — Відповіла мати сонно. Вона ніколи не називала його “Сем”, як йому подобалося. А хлопчик страшенно не любив своє повне ім’я і завжди казав, що змінить його, коли виросте.

 — Тоді додай у яєчню гостру приправу і нарізану сосиску. Я йому обіцяла приготувати щось смачне.

 — Сама додай.

Їх розмови завжди закінчувалися схоже. Ксеня зітхнула і приєдналася до готування.

Усі швидко поснідали і розійшлися: батьки — на роботу, а Ксеня з братом в школу.

Дівчина ледве помітно посміхнулася, коли сонце торкнулося її щоки. Як же вона любила це відчуття! Ти йдеш в улюбленій блакитній байці, у самих зручних білих кедах і знаєш, що до школи ще півгодини, а подорож займе п’ятнадцять хвилин.

Маршрутне таксі, як завжди, було переповнене учнями, студентами і працівниками. Але всі вони були хмурі й сонні. Щасливі люди рано не встають… Бо їм не потрібно.

Сем міцно стискав руку сестри. Хоч він вчився вже другий рік, його страшенно лякала думка загубитися серед натовпу і заблукати по дорозі до школи. Ксеня лише стискала руку брата у відповідь.

Шкільний день пройшов неймовірно нудно. Ксеня з Валею, її найкращою подругою, сміялися на уроках, ділилися таємницями, пліткували про однокласників — все як раніше. Як ніби літа й не було.

 — Я так скучила за тобою! — Зізналася Валя.

 — Я теж… А ти засмагла, бачу.

 — Та, це в Єгипті. У воду йти не хотілося – там доволі страшно і порізати ноги можна.

 — Чесно?

 — Егеж. Усі йшли плавати в спеціальному резиновому взутті, бо на дні були корали.

 — Вау. Красиво, напевно?

 — Так. Але далеко не попливеш… Мені більше в Італіії подобалося, тоді, минулого літа.

 — Так, ти мені розповідала. — Усміхнулася Ксеня. — І про Марко теж…

 — Ех, не згадуй про нього, бо в мене серце крається! — Драматично заломала руки Валя. А потім додала: — А знаєш, я справді за ним сумую. Жаль що батьки вирішили цього року їхати в Єгипет, а не в Італію. Я б його зустріла…

 — А як же Олег? — Загадково посмухнулася Ксеня.

 — Хей, офіційно ми ще не зустрічаємося! Так що…

 — Добре, добре… не буду про нього.

 — А як ти провела літо? — Раптом запитала Валя. Дивно, що Ксеня знала всі подробиці літніх подорожей подруги, а та не знала нічого про її канікули.

 — Та… Не дуже цікаво. Була вдома, іноді гуляла. Передивилася два серіали. Ще їздила до тітки в Київ на три дні… — Тут Ксеня зупинилася, бо їй було соромно зізнатися, що вона просто відвідала декілька музеїв за це літо. Це і були всі її “пригоди”.

 — Гм… — Валя накрутила пасмо волосся на палець і відпустила його. Вона часто торкалася свого волосся, коли не знала, що сказати.

 — А що тобі найбільше сподобалося зі всіх твоїх подорожей усіх років? — Запитала Ксеня, бо знала, що тут подрузі точно знайдеться, що сказати.

 — Ну… Це довга історія.

 — А урок ще не скоро! Розповідай! — Ксеня підсунулася ближче.

 — Добре. — Валя відкашлялася. — Діло було на острові Сицилії, а точніше, в містечку Агрідженто, минулого року.  У моєму готелі працювала офіціанткою одна класна італійка майже мого віку, Сандра. Ми подружилися і всюди гуляли разом, бо самій мені було нудно, а батьки не вилазили з пляжу.

Але робочий день у неї іноді закінчувався пізно, тому ми часто гуляли вночі.

 — І тобі дозволяли батьки?

 — Звичайно, ні! Я робила це потайки. Батьки боялися відпускати мене саму вночі, і я їх тепер розумію. Мені ж було тільки п’ятнадцять!

 — Ага…

 — Так от, якось уночі ми вибралися гуляти. Сандру чомусь потягнуло на пляж, а я поплелася за подругою, бо вона була на два роки старша. Ми сиділи на білому піску, дивилися на зорі і намагалися говорити на англійській, хоч я її тоді знала препогано. І тут…