Важкий шлях на веселку

Оповідання

Важкий шлях на веселку.

Посеред ночі під шатром зоряного неба на ганку сидів чоловік і міцно обіймав старенького хворого пса. Ця ніч кращих друзів була останньою разом в їхньому щасливому житті. Чоловікові ледь вдалося вмовити ветеринара подарувати їм її щоб попрощатися. Собака був дуже хворий і щоб не продовжувати його страждання, він мусів завтра піти на веселку, але це буде тільки завтра, а зараз ця ніч належала тільки їм і пес це також добре розумів, тому терпів біль з останніх своїх сил притиснувшись до хазяїна, щоб не засмутити того, кому служив вірно все своє життя і любив так, як це можуть робити тільки собаки.

Їм обом було що пригадати в цю чудову і одночасно сумну до сліз ніч. Їхнє знайомство відбулось багато років тому, але сьогодні здавалось, що то було тільки вчора. Чоловік пригадував, як йому тоді не хотілось жити і він планував покінчити з нею, щоб врятуватися від порожнечі, але випадково в коробці з під взуття знайшов покинуте маленьке пухнасте щеня і розгледів в його очах цілий всесвіт. Ця зустріч була доленосною і змінила життя їм обом, тоді вони знайшли один одного. Чи то була випадковість, чи це влаштували вищі сили, але з того моменту їхнє життя кардинально змінилось, в їхньому житті з’явився сенс.

- А пам’ятаєш який ти був розбишака коли ріс, як ти погриз всю нашу мебель в квартирі? А коли я починав на тебе сваритись, то ти робив таку винувату морду і ліз мене облизувати, щоб я тебе пробачив, і я завжди пробачав, бо ти то робив так щиро, що було не можливо на тебе довго ображатися.

Пес мабуть все добре зрозумів, тому важко підняв свою голову і облизнув лице хазяїна, ніби ще раз вибачаючись за свої дитячі пустощі. Чоловік не зміг стриматись і в нього на очах виступили сльози, він ще міцніше обійняв свого вірного друга, затуливши йому очі, щоб той не бачив їх і не засмучувався ще більше.

- А пам’ятаєш як я тобі купив твій перший кольоровий м’ячик? Ти тоді так страшенно зрадів, що цілий день ганяв його по хаті, а коли заганяв його під шафу, то прибігав до мене весело виляючи хвостом і просив, щоб я його тобі дістав звідти. І я мусів туди лізти і збирати багаторічну пилюку.

Пес знову все добре зрозумів і спробував як в молоді роки завиляти хвостом не зважаючи на біль.

- Лежи мій хлопчик, не рухайся, я і так чудово знаю, що ти пам’ятаєш, - заспокоїв він пса.

Ніч була теплою, повітря свіжим і наповнене пахощами різноманітних трав, а над деревами величаво спливло нічне світило, що ще більше занурювало в приємні спогади, від яких чомусь ще більше хотілось плакати.

- Пам’ятаєш друже, як ми з тобою любили гуляти по парку, навіть в дощ і сніг. Ти завжди знаходив якогось патика і приносив мені, щоб я тобі кидав. Ми так з тобою могли бавитись годинами, до тих пір, поки ти не помічав білку і не починав бігати за нею. Ти чомусь до них не рівно дихав, хоч на котів й не звертав уваги.

Пес не поворушився, тільки важко видихнув слухаючи хазяїна.

- А ще, - продовжував спогади чоловік, - ти мене завжди зустрічав біля дверей так, ніби не бачив цілу вічність, хоч могло пройти не більше години і завжди підіймав мені настрій, бачивши, що я чимось засмучений. Ти також завжди мене захищав, якщо мені щось загрожувало. Були й часи, коли я загубив роботу і було скрутно з грошима, нам тоді доводилось з тобою  ділитися однією сарделькою на двох і ти ніколи не скаржився, що в тебе немає твого любимого корму. Ти завжди був поруч, ти завжди був вірний!

Так вони й сиділи майже до ранку, чоловік згадував, а пес мовчки уважно вслуховувався в кожне слово любимого господаря. Але все колись закінчується і треба було лягти трохи відпочити, бо день мав бути дуже важким і болісним.

Чоловік ніжно підняв собаку і відніс його в кімнату, поклавши біля себе на подушку. Пес було хотів піднятися і спуститися на своє ліжечко біля ліжка господаря, але чоловік йому не дозволив.

- Сьогодні ти маєш право спати поруч на моїй подушці, ти безсумнівно на це заслуговуєш!

Так вони і лягли, чоловік міцно обійняв пса, а той притуливши мордочку до шиї господаря важко вдихав аромат єдиної людини яку він кохав до безмежності.

Ранком потрібно було вставати і вирушати в дорогу, щоб провести вірного друга в останню путь. Руки в чоловіка тремтіли, а ноги підкошувались і постійно виникали думки, не робити цього, залишити все як є. Але він добре розумів, що то нічого вже не змінить і агонія тільки продовжиться, а примушувати зараз найріднішу душу помирати в страшних муках це також помилково.

Чоловік підняв собаку і обережно відніс його в машину. Сам сів за руль і рушив в ветеринарну клініку. Так само він його туди заніс і поклав на стіл лікаря.

- Ви будете разом з ним в останню хвилину? – запитав ветеринар. – Бо вони все розуміють і завжди перед смертю очима шукають свого господаря, їм тоді не так страшно йти на веселку.

- Ви що знущаєтесь? – не витримав чоловік. – Ясно що я його не покину, він не заслуговує помирати на самоті.

Лікар все розумів, тому промовчав і почав готувати укол, який безболісно забере всі страждання вірного друга.

Чоловік присів біля собаки взявши його за лапи, той подивився на нього з безмежною любов’ю, якої ніде більше не зустрінеш в цьому світі, вдячністю та сумом і з його очей потекли сльози розлуки. Він і насправді все розумів і від цього було ще важче. Лікар зробив укол і біль почала затихати, а очі почали скляніти. Чоловік не стримався і поцілував собаку в її сиву мордочку, той ж ще знайшов в собі сили, щоб на останок облизати свого любимого господаря, перед тим як його дихання зупинилось і для нього відкрилась дорога на веселку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше