Важкий шлях до щастя

44 розділ

Аля

  Я прокинулась о 12 годині. Це вперше я так довго спала. Коли я одягалась, то дуже довго дивилася в дзеркало. Після мого останнього вечора вдома, це вже стало традицією. Кожного ранку Джеймс, або хтось з його друзів, заходить в кімнату і кличуть мене снідати. Цей ранок, точніше день не виняток, хтось постукав у двері.

  — Заходьте, — сказала я, і одягнула кофту, за ці кілька місяців я дуже сильно схудла, і не хочу, щоб це хтось побачив, в кімнату зайшов Джеймс.

  — Вже прокинулась? — Я кивнула, — Я не хотів тебе зранку будити. Ходімо обідати.

  Ми спустились на перший поверх, крім нас нікого не було.

  — Хлопців викликали у лікарню, — відповів брат на моє німе запитання, оскільки, я знала, що у всіх сьогодні вихідний, — але це краще, я хотів з тобою поговорити, — сказав він і поставив тарілку біля мене, а сам сів навпроти.

  — Про, що?

  — Аль, що з тобою?

  — Все добре, — я збрехала, останнім часом завжди так кажу.

  — Сестричко, я ж знаю, що ти брешеш, — я подивилась на нього, — що тебе турбує? Скажи, а я тобі допоможу, — на цих словах я не витримала, з очей полились сльози.

  — Чим допоможеш? Закінчиш війну? Чи зробиш так, щоб всі рідні були в безпеці? Знаєш, у мене до тебе теж є питання, що ви приховуєте від мене? Ще з того дня ви не дозволяєте мені читати новини, що сталось?

  Це була правда, кілька тижнів тому не стало драмтеатру, тоді у мене була панічна атака, сильніша ніж була колись. А зараз сталось, щось значно гірше. Я це відчуваю.

  — Аль, послухай, — він пересів до мене, — сталось дещо страшне, що ти не зможеш витримати, і ми з цим не зможемо допомогти. За кілька днів прилетять твої батьки й брати, тоді ти все дізнаєшся. Я обіцяю. А зараз, будь ласка, заспокойся.

  — За кілька днів? — я не пам’ятаю коли розмовляла з ними востаннє, але тоді вони казали, що приїдуть через місяць, за відчуттями минуло вже більше ніж місяць.

  — Так. Аль, тебе ще щось турбує. Я ж бачу.

  — Це дрібниці.

  — Якщо я питаю, отже не дрібниці.

  — Просто, мені здається, що твої друзі розмовляють зі мною тому, що я твоя сестра.

  — Розкрию тобі секрет кожного вечора вони говорять про тебе. За ці три місяці ти стала їм, як сестра.

  — Серйозно?

  — Став би я тобі брехати? — Я обійняла брата.

  — Вибач... — він перебив мене.

  — Аль, забудь всі ці думки, від тебе немає ніяких проблем.

  В мене в душі стало так тепло, як було тільки тоді, коли мене обіймали рідні. Але він мій кузен. І з родини він єдиний, хто зараз зі мною.

  — О котрій потрібно бути в лікарні? — Запитала я не розриваючи обіймів.

  — О 3 годині, — я подивилась на годинник вже було, пів на другу.

  — Я піду збиратись.

  — Аль не забудь, що тональний крем не треба наносити, — я кивнула, і пішла в кімнату.

  Через годину я вже була готова, і в кімнату постукали.

  — Заходь.

  — Аль, ти готова?

  — Так. Я вже йду.

  ***

  — Аль, коли твої батьки прилетять? – запитав Меттью

  — Казали, за кілька днів. А що?

  — Тобі операцію потрібно зробити до кінця цього місяця.

  — Тільки не кажи, що... — Джеймс перебив мене.

  — Аль, до цього не дійде.

  — Випий, не хвилюйся, — Меттью дав мені води.

  — "Змія" і "Чорна Пантера" вже прилетіли, отже вони скоро мають бути, — я не помітила, коли в кабінет зайшов Джош, — Аль, я тебе вже зачекався.

  — Можете йти, мені з Джеймсом поговорити треба.

  Ми вийшли з кабінету Меттью і пішли до Джоша. Вже біля кабінету він спитав:

  — Аль, чому ти так сильно розхвилювалася? — Ми вже зайшли в кабінет.

  — Пластини потрібно поміняти до кінця місяця. Якщо цього не зробити...

  — Я зрозумів. Вибач, що перебиваю.

  — Нічого. Джош, а це правда, що обидві мафії вже тут?

  — Так. Твої батьки з братами, і Марк скоро теж мають прилетіти. Щось сталось?

  — Ні. Просто задумалась. Якою буде ця операція?

  — Мені здається від попередніх вона не дуже буде відрізнятися. Єдина відмінність те, що її буде робити не Марк, а Меттью.

  — Це буде незвично.

  — Марк не зміг би змінювати тобі пластини завжди. Після весілля йому потрібно було б передати твоє лікування іншому хірургові. Робити операції рідним заборонено не просто так. Навіть на найлегшій можуть бути ускладнення.

  — Я розумію. Про, що розмовлятимемо сьогодні?

  — Чесно, я навіть не знаю. Твій психологічний стан набагато кращий, ніж кілька місяців тому. Далі буде легше. У тебе є підтримка від рідних, від нас.

  — Дякую. Я не знаю, щоб було якби не ви. Ви показали, які мають бути друзі.

  — Аль, ми тут ні до чого. Просто тобі траплялись не ті люди.

  — Ви вже другі, хто мені підходять, і знову старші на кілька років.

  За пів години такої розмови, я почала засинати.

  — Аль, ти вже засинаєш. Лягай поспи.

  Оскільки, я була в окулярах, то просто зняла їх і лягла на диван. Останнє, що я пам'ятаю це, як хтось постукав у двері.

Я прокинулась о 12 годині. Це вперше я так довго спала. Коли я одягалась, то дуже довго дивилася в дзеркало. Після мого останнього вечора вдома, це вже стало традицією. Кожного ранку Джеймс, або хтось з його друзів, заходить в кімнату і кличуть мене снідати. Цей ранок, точніше день не виняток, хтось постукав у двері.

  — Заходьте, — сказала я, і одягнула кофту, за ці кілька місяців я дуже сильно схудла, і не хочу, щоб це хтось побачив, в кімнату зайшов Джеймс.

  — Вже прокинулась? — Я кивнула, — Я не хотів тебе зранку будити. Ходімо обідати.

  Ми спустились на перший поверх, крім нас нікого не було.

  — Хлопці поїхали у справах, — відповів брат на моє німе запитання, оскільки, я знала, що у всіх сьогодні вихідний, — але це краще, я хотів з тобою поговорити, — сказав він і поставив тарілку біля мене, а сам сів навпроти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше