Аля
Я прокинулась о 12 годині. Це вперше я так довго спала. Коли я одягалась, то дуже довго дивилася в дзеркало. Після мого останнього вечора вдома, це вже стало традицією. Кожного ранку Джеймс, або хтось з його друзів, заходить в кімнату і кличуть мене снідати. Цей ранок, точніше день не виняток, хтось постукав у двері.
— Заходьте, — сказала я, і одягнула кофту, за ці кілька місяців я дуже сильно схудла, і не хочу, щоб це хтось побачив, в кімнату зайшов Джеймс.
— Вже прокинулась? — Я кивнула, — Я не хотів тебе зранку будити. Ходімо обідати.
Ми спустились на перший поверх, крім нас нікого не було.
— Хлопців викликали у лікарню, — відповів брат на моє німе запитання, оскільки, я знала, що у всіх сьогодні вихідний, — але це краще, я хотів з тобою поговорити, — сказав він і поставив тарілку біля мене, а сам сів навпроти.
— Про, що?
— Аль, що з тобою?
— Все добре, — я збрехала, останнім часом завжди так кажу.
— Сестричко, я ж знаю, що ти брешеш, — я подивилась на нього, — що тебе турбує? Скажи, а я тобі допоможу, — на цих словах я не витримала, з очей полились сльози.
— Чим допоможеш? Закінчиш війну? Чи зробиш так, щоб всі рідні були в безпеці? Знаєш, у мене до тебе теж є питання, що ви приховуєте від мене? Ще з того дня ви не дозволяєте мені читати новини, що сталось?
Це була правда, кілька тижнів тому не стало драмтеатру, тоді у мене була панічна атака, сильніша ніж була колись. А зараз сталось, щось значно гірше. Я це відчуваю.
— Аль, послухай, — він пересів до мене, — сталось дещо страшне, що ти не зможеш витримати, і ми з цим не зможемо допомогти. За кілька днів прилетять твої батьки й брати, тоді ти все дізнаєшся. Я обіцяю. А зараз, будь ласка, заспокойся.
— За кілька днів? — я не пам’ятаю коли розмовляла з ними востаннє, але тоді вони казали, що приїдуть через місяць, за відчуттями минуло вже більше ніж місяць.
— Так. Аль, тебе ще щось турбує. Я ж бачу.
— Це дрібниці.
— Якщо я питаю, отже не дрібниці.
— Просто, мені здається, що твої друзі розмовляють зі мною тому, що я твоя сестра.
— Розкрию тобі секрет кожного вечора вони говорять про тебе. За ці три місяці ти стала їм, як сестра.
— Серйозно?
— Став би я тобі брехати? — Я обійняла брата.
— Вибач... — він перебив мене.
— Аль, забудь всі ці думки, від тебе немає ніяких проблем.
В мене в душі стало так тепло, як було тільки тоді, коли мене обіймали рідні. Але він мій кузен. І з родини він єдиний, хто зараз зі мною.
— О котрій потрібно бути в лікарні? — Запитала я не розриваючи обіймів.
— О 3 годині, — я подивилась на годинник вже було, пів на другу.
— Я піду збиратись.
— Аль не забудь, що тональний крем не треба наносити, — я кивнула, і пішла в кімнату.
Через годину я вже була готова, і в кімнату постукали.
— Заходь.
— Аль, ти готова?
— Так. Я вже йду.
***
— Аль, коли твої батьки прилетять? – запитав Меттью
— Казали, за кілька днів. А що?
— Тобі операцію потрібно зробити до кінця цього місяця.
— Тільки не кажи, що... — Джеймс перебив мене.
— Аль, до цього не дійде.
— Випий, не хвилюйся, — Меттью дав мені води.
— "Змія" і "Чорна Пантера" вже прилетіли, отже вони скоро мають бути, — я не помітила, коли в кабінет зайшов Джош, — Аль, я тебе вже зачекався.
— Можете йти, мені з Джеймсом поговорити треба.
Ми вийшли з кабінету Меттью і пішли до Джоша. Вже біля кабінету він спитав:
— Аль, чому ти так сильно розхвилювалася? — Ми вже зайшли в кабінет.
— Пластини потрібно поміняти до кінця місяця. Якщо цього не зробити...
— Я зрозумів. Вибач, що перебиваю.
— Нічого. Джош, а це правда, що обидві мафії вже тут?
— Так. Твої батьки з братами, і Марк скоро теж мають прилетіти. Щось сталось?
— Ні. Просто задумалась. Якою буде ця операція?
— Мені здається від попередніх вона не дуже буде відрізнятися. Єдина відмінність те, що її буде робити не Марк, а Меттью.
— Це буде незвично.
— Марк не зміг би змінювати тобі пластини завжди. Після весілля йому потрібно було б передати твоє лікування іншому хірургові. Робити операції рідним заборонено не просто так. Навіть на найлегшій можуть бути ускладнення.
— Я розумію. Про, що розмовлятимемо сьогодні?
— Чесно, я навіть не знаю. Твій психологічний стан набагато кращий, ніж кілька місяців тому. Далі буде легше. У тебе є підтримка від рідних, від нас.
— Дякую. Я не знаю, щоб було якби не ви. Ви показали, які мають бути друзі.
— Аль, ми тут ні до чого. Просто тобі траплялись не ті люди.
— Ви вже другі, хто мені підходять, і знову старші на кілька років.
За пів години такої розмови, я почала засинати.
— Аль, ти вже засинаєш. Лягай поспи.
Оскільки, я була в окулярах, то просто зняла їх і лягла на диван. Останнє, що я пам'ятаю це, як хтось постукав у двері.
Я прокинулась о 12 годині. Це вперше я так довго спала. Коли я одягалась, то дуже довго дивилася в дзеркало. Після мого останнього вечора вдома, це вже стало традицією. Кожного ранку Джеймс, або хтось з його друзів, заходить в кімнату і кличуть мене снідати. Цей ранок, точніше день не виняток, хтось постукав у двері.
— Заходьте, — сказала я, і одягнула кофту, за ці кілька місяців я дуже сильно схудла, і не хочу, щоб це хтось побачив, в кімнату зайшов Джеймс.
— Вже прокинулась? — Я кивнула, — Я не хотів тебе зранку будити. Ходімо обідати.
Ми спустились на перший поверх, крім нас нікого не було.
— Хлопці поїхали у справах, — відповів брат на моє німе запитання, оскільки, я знала, що у всіх сьогодні вихідний, — але це краще, я хотів з тобою поговорити, — сказав він і поставив тарілку біля мене, а сам сів навпроти.