43 розділ

Аля

 Я до останнього не знала, в яке місто лечу. В аеропорту США мені прийшло повідомлення, що мене зустріне кузен, і його фото. Забравши валізу, я вийшла на зупинку, і почала очима шукати потрібну мені людину.

  *Так не дуже вдалий час для знайомства. Вони мали прилетіти через місяць, але не встигли.*

  До мене підійшов хлопець. Він був тим хто був на фотографії.

  — Привіт. Ти ж Аля?

  — Привіт, так. А ти Джеймс?

  — Так. Не дуже гарна причина прискорення нашого знайомства, але я радий познайомитись.

  — Я теж.

  Джеймс взяв мою валізу, і повів мене до машини.

  — Аль, мої батьки полетіли в інший штат. На кілька тижнів

  — Тобто ми будемо вдвох?

  — Ні. Якщо ти не проти, то з нами будуть мої друзі.

  — Це твій будинок і тобі вирішувати.

  — Зараз ти живеш зі мною, і мені важливо, щоб тобі було комфортно. Не хвилюйся, вони нічого тобі не зроблять. І з одним з них ти зараз познайомишся.

  Ми підійшли до однієї з машин.

  — Аль, знайомся це Джош, Джош, це Аля.

  — Гарний жарт, Джеймс. Це ж олімпійська чемпіонка. А твоя сестра це донька містера Джонсона.

  — Я і є його донька, — Джош не повірив мені, тоді Джеймс звернувся до мене.

  — Аль, тобі встигли зробити тату? — я кивнула. — Зараз сядемо в машину, і покажеш йому. Тут забагато людей, це небезпечно.

  Ми сіли в машину, і я зняла рукавичку з правої руки, її я ношу вже другий місяць, щоб ніхто не побачив тату. Я показала руку Джошу, на зап'ясті було акуратне татуювання невеличкої рибки й кілька зірок навколо неї.

  У всіх членів мафії воно інакше, але тато сказав, що оскільки, я спадкоємиця, то в мене має відрізнятися, і дозволив мені обрати. Я не знаю чому, але мені сподобалось саме це. Коли мені його набили, тато розіслав фотографію всім членам мафії й главам тих мафій, які співпрацюють з нами.

  — Тепер вірю.

  — Хлопці в лікарні?

  — Так.

  Поки ми їхали, то розмовляли на загальні теми. Ніхто з хлопців не розпитував у мене про те, що сталося.

  — Аль, батьки казали, що вдома ти відвідувала психолога.

  — Так, а що?

  — Просто Джош психолог, коли ми чекали тебе, то розмовляли, чи ти погодишся його відвідувати, щоб приступи були не такі часті.

  — Я згодна. Але звідки ви знаєте про приступи?

  — По тобі видно, що останній приступ був нещодавно, до нього коли востаннє був.

  — Кілька місяців тому. Джеймс, а скільки вас?

  — Хлопців разом з нами восьмеро. Але з ними ти познайомишся завтра. Сьогодні вони будуть пізно, а ти вже стомлена від перельоту.

  Я кивнула. По дорозі ми ще заїхали в магазин і купили продукти. Коли ми приїхали до будинку, Джеймс показав мені мою кімнату.

  — Можеш перевдягнутися і відпочивати, якщо хочеш спускайся до нас. Ванна в кімнаті за тими дверима, — він показав на двері.

  — Я, напевно, розкладу речі й відпочину. Спати чомусь сильно хочу.

  — Це нормально. Ти пережила стрес і ще у тебе акліматизація, вона скоро мине. Я тебе залишаю, трохи пізніше покличу вечеряти.

  — Гаразд, дякую.

  — Немає за що. Ми б не змогли стояти осторонь, знаючи, що в країні де наша родина почалась війна.

  Я обійняла хлопця, а він мене у відповідь. Простоявши так кілька хвилин, він відсторонився і вийшов з кімнати. Я почала розкладати речі, коли мені зателефонували, це був Марк.

  — Привіт, — сказала я і посміхнулась наскільки могла

  — Привіт, сонце, як ти?

  — Нормально, речі розкладаю.

  — Я чую як нормально. Зайчик, не хвилюйся з нами все буде добре, ми скоро прилетимо, тільки з документами треба розібратися, і з твоїми братами поговорити. Коли ми вирішимо ці питання одразу виїжджаємо. Віриш?

  — Вірю, — я почула звук сирени, і майже одразу щось пролетіло, — Марк, все добре?

  — Так, давай я тобі пізніше зателефоную.

  — Гар... — я не встигла сказати, як почула короткі гудки.

  Майже одразу прийшло повідомлення.

  "Зайчик, все добре. Просто в нас почалась тривога, мені потрібно пацієнтів спустити в підвал. Я люблю тебе"

  "І я тебе"

  Це повідомлення мене трохи заспокоїло. Залишилось тільки сподіватись, щоб все було добре. Розбираючи валізу, я помітила, що забула прокладки.

  *Потрібно буде попросити Джеймса з'їздити завтра,* — подумавши про це, я почула стук у двері.

  — Заходьте, — я випадково сказала це українською і вже йшла відчиняти двері, але брат сам зайшов. Сказати, що я була здивована, нічого не сказати.