42 розділ

Аля

***

  "Мій вихід через 30 хвилин. Я вперше за весь час боюсь"

  "Не хвилюйся. Все буде добре. Ми віримо в тебе"

  Мій вихід. Я стаю в центрі, і чую знайому музику. Починаю виконувати програму. Перед очима щасливі моменти з моєю сім'єю, з Марком. Останнє стрибок і м'яке приземлення... Оплески... Ще кілька програм і результати. Попри всі мої сподівання 1 місце, як завжди.

  "От, бачиш? Я ж казав, що все буде добре. Віта"

  "Дякую. Але я не дуже рада 1 місцю. Мені не судилося тихо піти"

  "Чекаємо тебе вдома. Люблю тебе"

  "І я тебе"

  Політ додому, дорога в лікарню і заява, що я більше не буду професійно займатись фігурним катанням і представляти країну на олімпійських іграх через травму. Відкриття візи в чужу країну, щоб зробити операцію і день який змінив все життя, і не тільки моє, а всіх...

***

  Все це і не тільки я розповідала психологу, але не Саші. Не у лікарні Марка. Не своєю рідною мовою. Мене готують до операції, яку мають зробити через кілька тижнів, тоді мають приїхати мої батьки. Приїдуть вони самі чи з моїми братами я не знаю, мені нічого не кажуть.

  Я стою біля кабінету психолога, і чекаю своєї черги. До нього я ходжу з того самого дня. Він стоїть перед моїми очима. Все змішалось. Сьогодні я маю про це все розповісти відчуваю, сліз буде багато.

  Від роздумів мене відволік чоловік, який кладе руку на плече. Я дивлюсь на нього.

  — Готова? — чужа мова, але я її розумію.

  — Не дуже, — відповідаю чесно, тією ж мовою, — Дуже важка тема буде сьогодні.

  — Я розумію. Одразу дати заспокійливе чи спочатку чаю?

  — Напевно, спочатку чаю. Якщо можна.

  — Звісно можна. Проходь.

  Чоловік відкриває двері свого кабінету, і я обережно заходжу в нього. Я йду до маленького дивану, а він до невеличкого столика, який стоїть в його кабінеті. На ньому чайник, кілька чашок, чай, кава і цукор.

  — Тобі як завжди, — питає він коли вмикає чайник.

  — Так, — він вже вивчив, що я люблю. Хоча це тільки 5 чи 6 мій прихід до нього.

  Проходить кілька хвилин і в моїх руках чашка з гарячим чаєм. Як завжди, починаємо із загальних питань.

  — Як почуваєшся?

  — Погано.

  — Нога?

  — І вона теж. Я не знаю, що там відбувається, — я подивилась на нього, буквально благаючи, щоб сказав хоча б щось.

  — Майже біля столиці. Наскільки я знаю твої брати з батьками, в області, але з іншого боку.

  — Це добре. А...

  — За Маріуполь, я тобі нічого не скажу.

  — Я розумію.

  — Аль, з Марком все добре. Вони зараз вирішують останні питання. Коли вирішать їх, одразу прилетять.

  — Знаю.

  — Перейдемо до того дня. Можеш розповісти все, що тоді було, як почалось, що ти відчувала, і як ти опинилась тут?

  Я згадала все. Весь день, який перевернув життя всієї країни з ніг на голову.

***

  Я прокинулась від гудіння літака. До цього я вже звикла, тому одразу заснула. Прокинувшись вдруге, я здивувалась, рідко 2 літаки летять один за одним. Марк спав біля мене, я обійняла його, а він притиснув мене до себе. Коли я прокинулась втретє, літаки ще гуділи, а Марка не було біля мене. Це було дивно.

  Я обійшла будинок, але Марка ніде не було. Тобі я вирішила спуститись на перший поверх. Ще на сходах я почула, що телевізор працює, хоча була тільки 5 ранку. У вітальні були батьки.

    — Мамо, тату, що сталося? Чому літаки гудуть вже кілька годин?

  — ... — вони мовчали, і уважно слухали новини.

  "— Сьогодні о 4 ранку у низці українських міст пролунали вибухи, росія розпочала повномасштабне вторгнення до України..."

  Я не вірила своїм вухам. Все почалося знову. Але це ж неможливо. Я ледь не впала, але ззаду мене нізвідки з'явився Марк і притримав мене.

  — Все добре? — батьки повернулися і підійшли до нас.

  — Ні...

  — Аль, ти зібрала всі речі?

  — Ще трохи залишилось.

  — Зможеш сьогодні все зібрати?

  — Постараюсь. А що?

  — Завтра зранку мій водій відвезе тебе до кордону, а там вже чекатиме літак.

  — Але... Я не зможу...

  — Аль, це для твоєї безпеки. Поки що поживеш у мого брата. Нам потрібно вирішити питання з твоїми братами. Як тільки все буде добре.

  — Гаразд. Я піду?

  Вони кивнули. Я піднялась у свою кімнату і почала збирати речі, які залишились. Ззаду підійшов Марк, він обійняв мене за талію.