41 розділ

Аля

  Я сиділа на ліжку і розмовляла з Марком по відеочату. На щастя моя сусідка пішла на свої тренування, і не могла почути, що я розмовляю. Це був мій вибір. Те, що я дочка глави мафії всі дізнаються коли мені буде 16. Зараз мені тільки 14, і всі знають мене як чемпіонку з фігурного катання в якої це останні олімпійські ігри. Як тільки я прилітаю додому, одразу розриваю контракт, і покидаю фігурне катання.

  — Як вчорашній виступ?

  — Добре, але я відчуваю, що цього разу не займу жодне призове місце.

  — Аль, ти ж знаєш, ми тебе любимо не за них, а... — я не дала йому договорити й перебила.

  — Знаю. Але тренер, покладає на мене всі свої надії. Я... я боюсь його підвести.

  — Ти не всесильна, і не можеш догодити всім. Як твоя нога?

  — Болить. Мазь допомагає, але не надовго. Уколи роблять перед виступами або тренуваннями.

  — Прилетиш розберемось з ногою. Можливо вже пластину потрібно міняти. Так забули все погане, не враховуючи болі в нозі, як ти?

  — Все добре, тільки ліжка не зручні.

  — Ну тобі ще кілька днів потерпіти треба їх. Закриття буде 20?

  — Так. Одразу після нього вилітаємо і 21 я вже буду вдома, — усмішка зникла з мого обличчя.

  — Аль, щось сталось?

  — Ні. Просто...

  — Розповідай, я чим зможу, тим допоможу.

  — Мені знову все починає снитись.

  — 14-й? — Я кивнула, — Зайчик, можеш розповісти, що тоді сталось? Все почалось відтоді.

  — Ти майже все знаєш. Єдине, що я не розповіла, це те, що вони сказали, що ми з мамою спеціально переїхали, щоб вони сюди прийшли, — Марк зрозумів про кого я кажу.

  — Аль, не бери це у свою прекрасну голівку. А щодо снів... Коли ти будеш вдома зможеш розповідати все мені, батькам, якщо захочеш відновимо походи до Саші.

  Я вдячно посміхнулась. Подивившись на годинник я встала з ліжка і підійшла до шафи.

  — Аль, ти образилась?

  — Ні. Чому я маю ображатись? Я навпаки вдячна тобі. Просто через 30 хвилин обід, а потім у мене репетиція.

  Я взяла спортивний костюм в якому тренуюсь, і сіла назад, тільки вже боком до ноутбука.

  — Знаєш, а я бачу плюс в тому, що сталось місяць тому.

  — А що тоді сталось?

  — Не прикидайся, що не пам'ятаєш.

  — Я жартую, так який плюс? — Я розмовляла і перевдягалась.

  — Ти вже не соромишся мене так, як раніше.

  Я дістала з валізи, як була поряд з ліжком невелике дзеркало і почала робити зачіску. Через кілька хвилин я, знову подивилася на Марка.

  — Ну, як?

  — Як завжди прекрасно, — він повернувся в бік дверей, з його розмови з медсестрою я зрозуміла, що в нього операція, — Сонце, мені час, термінова операція.

  — Звісно, я розумію.

  — Напиши коли тренування закінчиться.

  — Гаразд.

  Марк подивився на мене, наче хотів ще щось сказати, але не встиг. Він відключився, і побіг на операцію, а я закрила ноутбук, сховала його в сумку, і пішла на обід.

  Нам забороняють тренуватися одразу після їжі, але ми завжди приходимо на каток завчасно. Через 30 хвилин прийшов тренер.

  — Так, я не знаю як у вас сьогодні вийде, але вчора ви мене розчарували. Особливо ти Аль. Ти завжди робила всі елементи досконало, що сталось?

  — "Вчора нога боліла, я не могла нічого з цим зробити."

  — Тобі вже зробили укол? — я кивнула. — Добре. Катю, Стас, а з вами що? — я подивилася на своїх друзів, вони на кілька років старші за мене, але ми чудово ладнаємо.

  — Вчора був важкий день.

  — Я розумію, але ви зараз не вдома, щоб хвилюватися, що може бути. Найгірше, вчора не сталося і це добре.

  — "Якби ви віднеслися до того, якби найгірші прогнози виявились правдою? Ви ж теж з Маріуполя, так як я, і у вас там залишились рідні."

  — Так, ви праві. Вибачте.

  — Щось сталось? — Катя була стурбована, наш тренер ніколи таким не був.

  — Дружина не відповідає на дзвінки. Я хвилююсь.

  — "Їй же скоро народжувати?" — він кивнув. — "Можливо вона збирається, або пологи почались передчасно. Все можливо, як тільки вона звільниться вона обов'язково зателефонує."

  — Я от думаю, як ти можеш так легко знайти слова, щоб підбадьорити, навіть у складній ситуації?

  — Просто в Алі особливий дар, — Стас підійшов до мене, він знав, що я не дуже люблю коли до мене торкаються.

  — "Це не дар. Просто я стільки всього пережила, що навчилася, що у будь-якій ситуації є ті кому важче, і їм потрібно допомагати, інколи словом, а інколи справою."

  — Саме тому, ти завжди половину виграшу, віддаєш на благодійність, — я не помітила, як до нас підійшла Катя, — таких спортсменів мало. І багато хто тебе не розуміє, не тільки з наших, але й із закордонних.