40 розділ

Марк

  Коли я залишив Алю біля машини, у мене виникло відчуття страху за неї. Я не тільки чув її розмову з однокласниками. Чутки про те, що вони з мамою мають переїжджати й те, що їх бачать з нами вже розповсюдились всім селом. Дещо з того було правдою, але була і маячня. На основі цих чуток її однокласники разом з "хлопцем", щось замислили.

  Коли я зайшов до кабінету, то подивився у вікно, Аля стояла спершись на машину. Я швидко почав збирати речі. Через кілька хвилин я зібрав все, але не міг знайти одного документу. Коли я вже йшов до машини, щоб подивитися чи він там, Алі не було.

  *Можливо сіла машну?*

  Але в машині її теж не було. Я одразу ввімкнув відео яке записав відеореєстратор. Їхавши до річки, я написав Крісу. Коли я біг до улюбленого місця Алі, то почув крики.

  На березі нікого не було, а дівчина була у воді. Не думаючи я побіг за нею. Піднявши її, я помітив, що її кофтина була порвана, а сама вона притискалася до мене і кашляла.

  Я виніс її, і посадив на землю. Там вже був Кріс. Він швидко накинув на сестру свою куртку, і допомагав відкашлятись. Через кілька хвилин кашель припинився, але дівчина замерзла.

  — Аль вони... ? — я не міг більше нічого сказати.

  — Н-н-не встигли, почули к-к-кроки й кин-нули мене в річку, — Аля дрижала, і ближче притискалася до Кріса.

  — Відвезеш її додому? Мені з ними потрібно поговорити, — я кивнув.

  — Аль, іди сюди, — я протягнув руки й дівчина швидко опинилася в моїх обіймах, і так само притискалася.

  — А к-куртка.

  — Будь в ній, тобі відігріватися треба. Я все одно більшість часу в машині.

  Я посадив Алю в машину і відкрив багажник, щоб дістати плед.

  — Цей випадок сильно відобразиться на її здоров'ї?

  — Головне, щоб не було запалення, чи якогось поранення. І перше, і правець, погіршать і так поганий стан. В неї приступи вже були не так часто.

  — Можуть стати частішими. Тримай біля себе заспокійливе, завжди, — я кивнув. — Сам, як почуваєшся?

  — Якщо ти про психологічний стан, то не дуже. Я не можу дивитись на таку Алю. Але мої приступи вже не проявляються навіть.

  — Через кілька років потрібно буде їй сказати про них. Коли її психіка, хоча б трохи відновиться.

  — Так. Тебе коли чекати?

  — Я знаю хто то був, то як тільки з ними розберусь, то приїду. Завтра допоможу, а потім лечу назад на навчання.

  — Гаразд.

  Я сів в машину і вкрив Алю. Вона дрижала як листочок на дереві від вітру.

  — Сильно замерзла?

  — Т-так.

  — Зараз приїдемо, приймеш ванну, швидше зігрієшся, — дівчина нічого не відповіла, а тільки кивнула.

  Під'їхавши до будинку, я попросив в Алі ключі й відкрив будинок. Потім заніс туди дівчину й одразу поніс її у ванну, добре, що вона була при вході.

  — Зігрілась трохи?

  — Трохи, — я ввімкнув воду.

  — Де твоя тепла піжама?

  — У шафі.

  Я кивнув. Прийшовши вже з речами Алі, я помітив, що вона почервоніла.

  — Мені вийти? — спокійно запитав я.

  — Ні. Руки мене не слухаються, — вони справді трусилися.

  — Тобі буде краще, якщо я дивитимусь тобі в очі? — Аля зрозуміла, що я хочу зробити, і кивнула.

  Коли я опустив дівчину у воду, вона відвернула голову і почервоніла. Я доторкнувся її підборіддя й обережно повернув її голову до себе.

  — Що сталося?

  — Нічого, просто... — вона залилась фарбою ще більше.

  — Аль, тобі немає чого соромитись, я ж вже оглядав тебе в лікарні.

  — Але не так.

  Я сів на край ванни й погладив Алю по спині.

  — Тобі немає чого боятися. Я тобі нічого не зроблю, — дівчина подивилась на мене і посміхнулась.

  — Голова дуже брудна?

  — Так, — вона дістала руки з води, бе трималась за коліна, вони ще трусились, — Допомогти?

  — Будь ласка. Марк, а чому у мене нога може боліти?

  Тут мені стало страшно. Я не знав чи робили Алі щеплення від правця.

  — Покажи ногу, — вона дістала ногу, і там була рана, неглибока, але була, — Зачекаєш трохи, я зараз прийду. Погрійся поки що.

  Аля кивнула і я вийшов з ванни. Зайшовши в кімнату одразу зателефонував Олені Володимирівні.

  — Так, Марку, щось сталось?

  — Нічого серйозного, у мене питання, Алі робили щеплення від правця?

  — Наче робили, коли вона була малою. А що сталося, Марк?

  — Не хвилюйтеся, Аля просто трохи поранилася, то просто уточнив. Ви ж самі знаєте, він від будь-якого поранення може бути.

  — Знаю. Марк, точно нічого серйозного?

  — Точно, дякую.

  — Будь ласка.

  Видихнувши, я спокійно пішов назад до Алі. Я допоміг їй помитись і одягнутись. Вже у кімнаті я обробляв рану.

  — Аль, як почуваєшся?

  — Спати хочу. Хоча це дивно. А так все добре

  — Це не дивно. У тебе сьогодні був важкий день. Я зараз накладу пов'язку і поспиш.

  — Ти побудеш поруч?

  — Звісно. Я буду поруч весь час поки ти будеш спати.

  Я вже закінчив з раною я пішов викидати сміття і мити руки. Коли я прийшов у кімнату Аля ще не спала.

  — Ти чому не спиш?

  — Тебе чекала, — Я ліг біля дівчини, і протягнув до неї руку.

  — Іди сюди, лягай.

  Вона лягла й обійняла мене.

  — Збудеш мене через годинку дві. Я просто в ночі потім не зможу заснути.

  — Звісно. Я зраз будильник поставлю, бо з тобою легко і самому заснути.

  Я поставив будильник, Аля заснула. Як я і думав за кілька хвилин я теж заснув.