35 розділ

Аліна

  Коли Марк вийшов з кімнати, біля мене одразу сів Кріс.

  — Іди сюди, — притягнувши до себе, він обійняв мене.

  — Кріс, а якщо це він? — спитала я вже ледь не плачучи, і подивилась на чоловіка.

  — Аль, все буде добре. Це не може бути він.

  — Де він зараз?

  — У в'язниці, люди батька стежать за ним. Тому втекти у нього не вийде.

  — А якщо... — я не встигла сказати, як Кріс мене перебив.

  — Навіть, якщо він зміг би якимось чином втекти, то нам одразу ж повідомили про це.

  Як тільки він сказав останні слова, йому зателефонували.

  — Вибач, — чоловік відповів і за хвилину його вираз обличчя змінився, — Як? Як це могло статися? — Кріс був злий. Йому почали щось пояснювати, але ніщо не могло змінити його злість на милість, — Їдьте по тому адресу який у вас є і... — на тому кінці його перебили, що розізлило його ще більше. За ці 3 місяці, що я з Крісом, я ніколи його не бачила злим, — Пояснювати будете не мені, а босу...

  З цими словами він відключив телефон, і подивився на мене тим самим м'яким поглядом.

  — Кріс, що сталося? Він...

  — Ні, він сидить. Мені телефонували з іншої проблеми. Думають, що я зможу прикрити їх перед батьком, але вони сильно помиляються. З цією проблемою я допомогти не зможу.

  Я почула, як за вікном під'їхало ще кілька машин, і з сусідньої кімнати пролунав вистріл. Кріс встиг закрити мій рот долонею, щоб нас не знайшли. Я почула, як вхідні двері вибили.

  — Кріс, хто це? — я шепотіла, оскільки машин було багато. І тут я згадала, — Там же Марк, — і різко встала з ліжка.

  — Тихо, не хвилюйся. Я впевнений, що з ним все добре.

  — Звідки ти знаєш? А якщо той вистріл...

  Я відчула різкий біль у серці. Останнє, що я почула перед тим як втратити свідомість, кілька голосів, які викрикнули моє ім'я.

Марк

  — Як ти тут опинився?

  — Ти думав, що я не зможу вийти? Твій друг і батько сильно допомогли мені з цим.

  — Батько?

  — А ти не знав? Ну, я тобі розповім. 13 років тому, це він захотів, щоб спадкоємиця мого братика, і твоя наречена зникла назавжди. Але я любив Олену, і запропонував, інсценувати їхню смерть...

  — Коли люблять не знущаються.

  — Помиляєшся, синку.

  У кімнату зайшли мій батько і друг. Хоча після всього я більше не міг їх так назвати.

  — Навіть не кажи мені про любов. Я досі пам'ятаю, як мама плакала кожного вечора. Ти завжди її бив, а потім йшов.

  — Ти ж виріс у нашому світі, і знаєш, що це традиції, — не міг заспокоїтися він.

  — Традиції? По твоєму це традиція, що чоловік б'є дружину при дітях, а вона має завжди ховати побої під макіяжем, і казати людям, що в неї найкращий чоловік у світі? Чи традиція, хотіти вбити родину друга?

  — Ну, другом Алекс був мені до того, як він сказав, що навіть, коли ви одружитесь, його мафія буде належати його доньці, а не тобі.

  — Друже, ти ж знаєш, що це закон, — я навіть не почув як у будинок зайшов Алекс.

  — Законом він став тоді, коли ти вже сказав мені про це. А знаєш, Марк, Катя...

  — Не смій про неї згадувати.

  — Ти послухай. Якби я тоді не влаштував ту аварію, ти б зараз не був главою мафії. І якби ти все-таки одружився з Алею, вона була б сильніша за тебе...

  Він не встиг договорити, як пролунав вистріл. Я і сам не зрозумів як це сталося. Ми почули як приїхали ще кілька машин. В будинок зайшли наші люди, і забрали мого "друга" і його. Сподіваюсь ми більше його ніколи не побачимо. Двоє людей стояли,  і дивилися на тіло мого батька.

  — Ви знаєте, що робити, — голос Алекса трохи вивів мене зі ступору, — Марк, іди вмийся і підемо до Алі.

  Я вирішив зробив все, що просив мене чоловік, все-таки в Алі хворе серце, навіть після пересадки хвилюватись їй не можна. Після всіх переживань за ці три місяці, щось одне могло її добити. Вистріл...

  Я вилетів з ванної, як обшпарений. В будинок саме ввійшли батьки Алі.

  — Я ж вистрелив, це могло сильно злякати Алю.

  За кілька секунд ми були в кімнаті, саме в той момент, коли Аля втратила свідомість. Я встиг її зловити, до того як дівчина вдарилась головою об кут шафи...

  Лікарі "Швидкої" вже кілька хвилин були у кімнаті разом з Алею і її батьками. Ми з Крісом сиділи у кімнаті їхніх батьків, з якої можна було б увійти до кімнати дівчини.

  — Що тут сталося? — перервав тишу Кріс.

  Я бачив, що він хвилювався за сестру, але ми нічого зробити не могли. І в її стані винен я.

  — Мій батько винен у всьому, що сталося 13 років тому. У Алі з мамою і братами, у смерті Каті, у всьому, — я склав руки за головою, і сперся об коліна, — Ви могли чути вистріл.

  — Ми чули. Аля подумала, що вистрелили в тебе, тому розхвилювалася, і втратила свідомість.

  — Це був я. Крім вашої сім'ї у мене вже нікого не залишилось, — трохи помовчавши я продовжив, — Добре, що серце витримало таке навантаження. Інакше б ми терміново шукали донора.

  З кімнати дівчини вийшли лікарі, за ними був її батько.

  — Можете зайти, але Аля спить. Я зараз підійду.

  Ми кивнули, і ввійшли у кімнату на краю ліжка сиділа Олена Володимирівна. Вона дивилася на свою доньку, і погладжувала її долоню. Я помітив, що у лікті була голка, і підняв голову. Біля ліжка стояла крапельниця. З якої ліки по трохи надходили в організм дівчини.

  — Лікарі сказали, що в Алі тахікардія. Але потрібно перевірити в лікарні. А до того, їй взагалі краще не відчувати жодних емоцій, — ледве стримуючи сльози сказала жінка, Кріс сів біля неї, і обійняв, як маму, я ж стояв на місці.

  *Це через мене Аля в такому стані.*

  — У вівторок я заберу її в лікарню, перевіримо. Головне, щоб завтра нічого не сталося. Їй вкололи снодійне?

  — Так. Спатиме до ранку.

  — Нам всім теж потрібно відпочити, — у кімнату зайшов Олександр Дмитрович.

  — Я не зможу залишити доньку.

  — Не хвилюйся, наша кімната поруч, і до того ж Марк буде всю ніч з Алею і...