34 розділ

Марк

  Шрами. Я знав про них і знав, що Аля кожного вечора обробляє їх, і знову наносить тональний крем. Тільки я не розумів, навіщо вона це робить. Потрібно поговорити з нею стосовно них.

  Я обережно доторкнувся до обличчя дівчини, і провів пальцем по одному з них. У двері постукали, і в кімнату зайшов Кріс.

  — Приступ? — спитав він сідаючи на ліжко, і дивлячись на сестру.

  — Ще б трохи й був би, — за вікном я почув мотор.

  — Батьки поїхали до інших членів ма... — його перервала Аля, яка лягла поперек ліжка, щоб було зручніше.

  — Я зрозумів, — він кивнув

  — Її психологічне здоров'я, звісно погане але, якщо Аля хоча б кілька разів на тиждень буде спілкуватись з психологом, то, я думаю, що через місяць вже можна буде їй розповісти все.

  — Так, але представити її як спадкоємицю можна буде, тільки після 16-річчя. До того їй загрожуватиме небезпека не тільки від нього, але і від всіх наших. Хоча, коли Аля народилась, вони поклялися її захищати, але ти сам бачиш, що там робиться.

  — Так, коли я і Денис відмовились, всі хочуть стати головними. Якщо тут нізвідки з'явиться Аля і її брати, буде погано. Якщо ще вони відмовляться в неї не буде вибору, ми не хочемо такої долі для сестри. Навіть якби вона з дитинства росла у світі, в якому росли ми, і знала б все...

  — Все одно була б не готова. Як думаєш через рік психологічний стан Алі стане кращим, якщо вона буде відвідувати психолога?

  — Повинен, і приступи ставатимуть рідше, якщо все буде добре.

  Ми подивилися на Алю. Вона ще дитина, 13 років, а пережила стільки, що доросла людина не завжди може витримати навіть половину з того, що витримала Аля. Її шрами свідки майже всіх неприємностей які були у неї в житті.

  — Давно в Алі ці шрами?

  — З 9 років. Це був перший раз коли я побачив її після викрадення. Вона з мамою була на змаганнях в Харкові. Я не знаю як і чому вона опинилася на тому перехресті, але тоді ми її ледь не втратили. Аля була на тротуарі, коли туди на великій швидкості врізалась машина. Їй пощастило, за кілька секунд до цього Аля відійшла від того місця, інакше б вона зараз не була тут. Але вона одна з найтяжчих постраждалих. Два уламки скла, потрапили в лікоть і коліно, і її відкинуло. Шрами від тротуару.

  — Я чув про ту аварію. 12 потерпілих, шестеро з яких загинуло, і стільки ж були в лікарнях.

  — Її привезли до нас через кілька днів після аварії, ту ніч я не забуду ніколи. Особливо, як ми її ледве врятували на операційному столі.

  — Хворе серце.

  — Так. Їй в дитинстві мали робити пересадку, але чи робили...

  — Робили. Я коли переглядав її медичну карту, то є запис лікарів Охматдиту про пересадку.

  — Коли?

  — Через рік, після викрадення. І Марк, дата операції, це дата...

  — Тільки не кажи, що це та дата, коли Катя... — я не міг сказати це слово.

  — Саме та. Там був дозвіл, і я не впевнений, але мені здається, що там був підпис твого батька. Мама підписала дозвіл про пересадку за кілька місяців до неї. А він в той же день.

  — Олена Володимирівна, просто не знає чиє серце пересадили Алі. Хоча це найкраще. Катя теж любила Алю, і вона була б рада, якби дізналась, що вона врятувала її.

  Аля почала рухатись, і через кілька хвилин відкрила очі.

  — Довго я спала? — я подивився на годинник.

  — Годину.

  Все ще сонна дівчина сіла, і протирала очі. Вона така мила. Через кілька секунд Аля провела долонею по тій частині обличчя де були шрами.

  — Ви бачили?

  — Так. Аль не ховай їх тональним кремом, коли ти вдома. Тут, крім нас тебе ніхто не побачить, і тобі так буде краще.

  Дівчина подивилась на мене очима повними сліз, але кивнула, встала з ліжка і вийшла з кімнати.

  — Для Алі це важка тема, але вона розуміє, що тональний крем шкодить їй, — сказав Кріс дивившись на двері.

  — Я знаю, — я дивився в туди ж.

  Через кілька хвилин Аля повернулась, і лягла на місце. Вона дивилася у стелю, поки з її очей не по одній не покотилися сльози.

  — За, що мені це все? Що я такого зробила?

  Ми не наважувались відповісти Алі на її питання, хоча і самі не знали відповіді. Дівчина дивилася у стелю і плакала, а ми нічого не могли зробити. Це дуже важко, дивитись як дівчина яку ти любиш плаче, а ти нічого зробити не можеш. Крісу теж було важко, Аля його сестра, але і він не міг нічого зробити. Це було просто не в наших силах.

  В якийсь момент, Аля подивилась на нас з німим питанням "Чому? Чому її ненавидять всі в селі?" Ми самі не знали відповіді.

  — Хто їм сказав? — тут ми нічого не зрозуміли.

  — Ти про що?

  — Хтось розповів всім, що він робив зі мною всі ці роки. Хоча до цього, майже ніхто нічого не знав. Всі говорили тільки про те, що було після того, як ми сюди переїхали. Вони дізнавались, через те, що він пив і розповідав своїм "друзям" про все, що він робив. А вони все розповідали...

  Аля була спокійна, коли розповідала все. Ми навіть не помітили, як минуло кілька годин.

  — А де батьки? Просто вже темно.

  — Вони скоро повернуться, — сказав Кріс, подивившись на годинник.

  Майже одразу після цих слів до будинку під'їхала машина, а через кілька хвилин двері відчинились і, коли вони закрились Аля здригнулась і різко сіла. Але одразу сперлась на мене.

  — В очах потемніло?

  — Так. Я встала різко. Але це не батьки. Мама не закриває двері так гучно, і нікому цього не дозволяє.

  — Сидіть тут, — сказав я і вийшов з кімнати.

  У вітальні сидів той кого я зовсім не очікував побачити...