32 розділ

Аліна

  Тієї ночі я погано спала. Кілька разів прокидалася в поту, інколи ставалися приступи. Все закінчилось тоді коли Марк дав мені заспокійливе. Він не дуже хотів цього робити, адже укол він робив ще тоді коли в мене була істерика, і могли бути не дуже приємні наслідки...

  З тієї ночі минув тиждень. Я вже здорова, і завтра йду до школи востаннє, адже вже у вівторок ми переїжджаємо. Марк кожного дня перев'язував мені руки, і сьогодні сказав, що скоро шви можна буде зняти. Їх мені наклали вже зранку, після того, як витягнули найбільший уламок, і схоже у мене буде шрам від нього.

  Зараз я сиджу і роблю уроки. Мама з Олександром Дмитровичем на кухні щось готують. Мені ще важко називати його татом, я не знаю хто він насправді, але те, що він мені не чужий, я відчуваю.

  За цими роздумами я не помітила, як хтось зайшов у кімнату, доторкнувся до мене. Обернувшись, я побачила Марка.

  — Привіт, — він посміхнувся і поцілував мене у маківку, — сильно злякалась?

  — Привіт. Не дуже. Просто несподівано. Після останніх подій, мені вже страшно бути одній вдома, — чоловік сів на ліжко, яке було поруч зі столом, щоб ми були на однаковому рівні, і подивився мені в очі.

  — Ти ж зараз не одна. Я тебе ніколи не залишу саму. До того ж твої батьки зараз постійно вдома.

  Я посміхнулась. Посмішка була несправжня, я розуміла, що тут не мій дім, і там куди ми поїдемо не він моїм не буде. Я завжди знала, що мій дім у Маріуполі, і зараз я хочу повернутись тільки туди. Хоча там я теж вже буду чужа, для своїх старих друзів. Напевно, ми навіть не впізнаємо один одного.

  Схоже Марк зрозумів моє занепокоєння, і перевів тему.

  — Ти вже всі речі зібрала?

  — Ні. Ще навіть не починала. Сьогодні зберу тільки шкільні книги, щоб завтра здати. А речі вже після школи.

  — Гаразд. Тобі допомогти з уроками?

  — Ні я вже дописую. Ще хвилин 30 і все.

  Я повернулась дописувати уроки, і вже через 30 хвилин, можливо більше, все було готово. Поклавши ручку, я сперлася на спинку стільця. І майже одразу на мої плечі поклали руки, і почали трохи масажувати. Я зігнула спину, тому що було трохи боляче.

  — Сильно болить?

  — Трохи.

  — Лягай я тобі зроблю масаж, потім робитимеш все інше, — в мене не було іншого виходу як погодитись.

  Марк вийшов з кімнати, а я пересіла на ліжко, і дивилась в одну точку. В кімнату зайшов Марк.

  — Ти чому не лягаєш? — я не почула питання, оскільки була у своїх думках. — Аль? — Чоловік обережно доторкнувся до мене.

  — Що? — одразу зреагувала я.

  — Про, що так задумалась?

  — Та, так. Ні про, що.

  — Сонце, я ж бачу, що тебе щось турбує. Ти ж знаєш, що я завжди тебе вислухаю, і допоможу всім, що буде в моїх силах, — я посміхнулась, адже вивчила Марка повністю, хоч ми знайомі не так і давно.

  — Знаючи тебе, ти допоможеш, навіть тим, що не у твоїх силах. Ти знайдеш будь-який спосіб.

  — Ну. Я ж знайшов спосіб, щоб ти знову говорила.

  — Ти хотів це зробити, але не дозволяв собі. Так само як і зараз хочеш, але не дозволяєш. Боїшся злякати мене.

  — Звідки ти знаєш?

  — Це видно по твоїх очах.

  — Я знаю, що ти хочеш піти після 9 класу. Ким ти хочеш бути?

  — Моїй мрії заважають мої хвороби. Через те, що у моїй медичній карті написано, я не можу працювати з людьми. Тому навіть не знаю.

  — У кожній професії потрібно працювати з людьми. Скаже ким ти хочеш бути, і я зроблю все, щоб твоя мрія збулася.

  — ... — Я вагалася сказати про це, але все ж сказала. — Лікарем. У цьому районі є медичний коледж. Я хочу туди вступити, а потім піти далі.

  — Я знаю як тобі допомогти.

  — Як?

  — Секрет. У тебе є ще майже 2 роки. А до того часу, можливо, твої хвороби вже не будуть так часто проявлятися.

  — Там потрібний медичний огляд, а жоден психолог, не допустить мене до роботи з людьми.

  — Не хвилюйся. Я розберусь. Знаєш, я бачу, що тебе ще щось турбує, але ти не хочеш цього казати.

  — Зараз мене турбує тільки біль у спині.

  — Я вийду, ти знімай весь верх і лягай. А потім покличеш мене.

  Я зробила все, що потрібно, і лягла. Але вкрилася ковдрою, оскільки вже було холодно, а грубка чомусь не дуже добре горить.

  — Марк.

  Він зайшов, і подивившись на мене посміхнувся.

  — Ти чому так закуталась?

  — Холодно. Марк, може краще блокаду зробимо?

  — Зайчик, у тебе організм скоро перестане реагувати на неї. Я її зроблю тільки, якщо буде гірше, і нічого більше не зможе допомогти.

  — Гаразд, — я почала перевертатись на живіт, і в цю ж мить, у мене пекельно заболіла спина, — Ссс...

  — Аль, сильно болить.

  — Дуже.

  — Перевертайся, по трохи. Зараз укол зроблю.

  Марк допоміг мені перевернутись, і зробив укол. Хоча він дуже жалить, але мені було вже все одно.

  — Чшшш, все, зараз мине, — сказав Марк, і ліг біля мене, притримуючи вату. 

  Я притиснулась до нього, і просто чекала, поки, біль мине. Через деякий час він минув.

  — Марк, подай кофту, будь ласка.

  Він дав мені кофту, яку я знімала.

  — Мені вийти?

  — Ні, просто, відвернись, — він відвернувся, а я швидко одягнулась, — Все. Можеш повертатись.

  Марк повернувся, і я обійняла його. Він обійняв мене у відповідь, і ліг назад.

  — Чому, коли ти перший хочеш мене обійняти, чи доторкнутися, ти завжди питаєш чи можна?

  — Це твоє тіло. І ти можеш не хотіти цього. І ми з тобою один одному ніхто, тільки друзі

  Ці слова зачепили мене. Я тільки почала розуміти, що відчуваю до Марка. І, напевно це невзаємно.

  *Якщо, ми просто друзі, то чому він так піклується про мене? Чи це я чогось не розумію?*

  Мої думки перервав стук у двері. Через секунду вони відчинились...