31 розділ

Марк

  Коли Аля пішла у кімнату по ліки, ми навіть не підозрювали, що може статись, щось погане. Але зрозуміли, що помилялись коли почули крик з кімнати. 

  Весь час, коли ми витягували уламки з рук Алі, для мене був, як в тумані. Як таке могло статись? Коли я зайшов у кімнату по чернетку і ручку, то ввімкнув ліхтарик. Але на підлозі не було жодного уламка від лампи, і сама вона була на місці. На столі був розгорнутий зошит, підійшовши я побачив напис:

  "Це тільки початок..."

  Сховавши цей зошит, я взяв інший і пішов до Алі.

  Після вечері, коли Аля пішла в душ, ми розмовляли.

  — Олено Володимирівно, в когось ще є доступ до будинку?

  — Ні, хіба, що... В нього може бути ключ.

  — Це не можливо. Він не міг втекти від моїх людей... Я завтра куплю новий замок, все одно, буду весь день в місті, а ввечері заберу тебе з роботи, — Олександр Дмитрович дбайливо подивився на дружину.

  — Ви розповіли Алі про Кріса і Дениса?

  — Вона здогадалась про Кріса, а про Дениса розповімо пізніше. Їй спочатку потрібно вирішити питання з її хлопцем, — я відчув ревнощі, хоча знав, що Аля не любить свого "хлопця".

  — Марк, вона просто не знає, як все пояснити. Але вона каже, що коли прийде в школу, то розповість йому все.

  — Я розумію. Але це станеться тільки з понеділка. А до того, він кожного дня буде їй писати, вони посміхнулися.

  — Ще не довго чекати. Але потрібно пояснити їй правила. А для цього потрібно, щоб вона обдумала і зрозуміла все.

  — З цим я їй допоможу. Вона вже не залишиться сама, ніколи.

  Я встав зі стільця, і в цей момент двері з веранди відчиняються, звідти виходить Аля, і мало не врізається в мене.

  — Обережно, — лагідно сказав я.

  — "Вибач."

  Аля пішла в кімнату.

  — Як же важко не чути її голос. Одна надія, що завтра вона вже зможе говорити.

  — Марк, Аля дорожить тобою, і боїться зробити тобі боляче. Вона, інколи не витримує, і може наговорити зайвого. Але це все, що вона носить на серці.

  — Я розумію. І хочу тільки, щоб це не довело до того, що зараз у мене. І я не тільки боюсь зробити їй боляче морально, я боюсь її злякати, ви ж знаєте як у мене вже проявляються приступи. Довіру зараз дуже важко повернути, і легко втратити...

  Ми поговорили ще кілька хвилин, після чого я пішов у душ, і до своєї дівчинки. Світло у кімнаті було вимкнене, тому я подумав, що Аля вже спить. Коли я ліг біля дівчини, то відчув, що її дихання було важке, і іноді переривалось. Коли воно переривалось, я чув тихі схлипи.

  — Аль, руки сильно болять?

  — Ні, — тихо сказала вона, — взагалі не болять.

  — Подивись на мене, будь ласка, — вона похитала головою в різні сторони, і хотіла повернутись на бік, але я не дав цього зробити, притримавши її, і легко взявши підборіддя повернув голову до себе — у тебе приступ.

  — Я не знаю, — прошепотіла вона.

  — Тобто?

  — Просто, я ніколи не знала батьківської любові, від нього я завжди отримувала тільки біль. А сьогодні, я дізналась, що той кого, я весь час вважала "батьком" мені не батько. Та ще й крім цього, той кому я довірила майже всі таємниці виявився моїм братом. Нехай зведеним, але все одно... — вона шепотіла, але це не вберегли її від приступу кашлю. Я притиснув її до себе і почав заспокоювати. Через кілька хвилин, я заговорив.

  — Аль, те, що Кріс твій зведений брат, коли ти розмовляєш з ним як з психологом, нічого не означає. Тоді він не брат, не друг, тільки психолог, і він ніколи, і нікому не розповість те про, що ви розмовляєте. Єдине, що він може сказати це те, як прогресують твої хвороби, і які ліки тобі потрібно пити. Через кілька років, навіть цього психологи не будуть казати, в кого б ти не була. Ти вже будеш повнолітня. І, якщо ти захочеш, щось розповісти, ми завжди тебе вислухаємо. А до того, що Олександр Дмитрович твій батько, ти звикнеш. Не одразу, але з часом, ти називатимеш його ним, а Кріса і ще одного сина — братами.

  — Зачекай, а як звати другого?.. — знову кашель.

  — Аль, не говори сьогодні більше. А як його звати, ти дізнаєшся пізніше. Але можу сказати одне, ми всі любимо тебе, і більше ніколи не залишимо, — я подивився на дівчину, вона дивилась на мене. Було видно, що вона хоче щось сказати, але не може. По її очах, можна прочитати, що вона любить всіх своїх рідних, і навіть тих кого погано знає або ще взагалі не знає, але боїться це сказати. — Аль, давай я зараз дам тобі таблетку від кашлю, і я тобі розповім про всіх.

  Дівчина кивнула і трохи відсторонилась. Я сів на ліжко, і ввімкнув ліхтарик, щоб не лякати Алю тим, що вмикаю світло. Давши їй таблетку, я ліг назад, і Аля знову притиснулась до мене, я обійняв її, і почав розповідати.

  Через годину я подивився на дівчину, вона вже майже спала.

  — Ти вже розсмоктала таблетку? — вона кивнула. — Давай, спати. А то завтра буде важко вставати.

  Я не відчув жодного руху. Аля вже спала. Притиснувши її ще ближче до себе я теж заснув...