29 розділ

Аліна

  За фільмом я не помітила як заснула. Прокинулась вже через кілька годин, телевізор був вимкнений, а Марк спав. Дивлячись на нього, я посміхнулась.

  *Він такий милий. Шкода, що я не знаю, що відчуваю до нього.*

  Я ще трохи полежала, і встала. Обережно піднявшись з ліжка, я взяла окуляри, які були на туалетному столику в кімнаті, і пішла у кухню. Трохи подумавши я вирішила зварити гречку.

  Коли я промивала гречку, до мене прибіг мій кіт.

  — Він такий пухнастий? — я не очікувала когось почути, тому здригнулась. — Вибач, я не хотів тебе налякати. Ти як почуваєшся?

  — Краще, — сказала я, — Горло трохи болить, але вже не так сильно, тому говорити можу.

  — Я чую. Ти вже не так хрипиш. Тобі допомогти?

  — Хіба, що води налити, — я вже висипала гречку у каструлю. Марк налив повну чашку води, і подав мені, — Дякую.

  Наливши ще води, ми сиділи у кухні, і розмовляли.

  — А ти чому прокинувся?

  — Тебе поруч не було, — я замислилась. Здається я не байдужа йому, — Аль, я хотів спитати щодо твого кашлю. Давно він у тебе.

  — З 7 років. Коли Маріуполь окупували у 2014, ми весь час були у підвалі. А там сиро, і я постійно кашляла. Після звільнення, мама відвела мене у лікарню. Тоді у мене була якась хвороба, не пам'ятаю як вона називається, легені роз'їдала пліснява. Я вилікувалась, але лікарі сказали, що кашляти я вже буду постійно, а коли хворітиму, то кашель посилюватиметься, — я встала, щоб прослідкувати за гречкою.

  — Часто ти так хворієш?

  — До сьомого класу я хворіла не часто, а з минулого року, я більше вдома ніж, у школі. І той кашель, коли я кашляла цілу ніч. Коли я хворію, то так завжди. Ніякі ліки мені не допомагають.

  — Зрозуміло. 

  — Налий ще води, будь ласка, — я долила воду, і сіла назад, — ще 10 хвилин, і буде готово.

  — Гаразд...

  Через 10 хвилин я вимкнула плиту, і ми пішли у кімнату. За розмовами, ми не помітили як минув час, і прийшла мама. Ми вийшли, і я побачила маму, і Олександра Дмитровича. Не знаю чому, але від нього йшло якесь тепло, якого я ні від кого раніше не відчувала. Вони виглядали серйозними

Марк

 Після розповіді Алі, я не міг повірити, що така тендітна дівчинка стільки всього пережила. Викрадення, побої "батька", окупацію і звільнення рідного міста, знущання однокласників, аварію в якій з 11 людей вижило тільки 5, тренера, який, майже, довів всіх своїх підопічних до анорексії. Щодо її хвороби, я знаю, що з нею, але кашель вилікувати справді не можливо, навіть з новітніми технологіями. Щось мені підказує, що це ще не все. Але я радий, що Аля помалу відкривається мені.

  Зараз я дивлюсь на цю дівчину, яка не дивлячись на всі перешкоди залишається світлою і доброю людиною.

  *Я більше не залишу тебе, ніколи. Ніхто тебе більше не образить,* — я пообіцяв це у першу чергу собі. Я не міг дозволити, щоб Аля пережила щось страшніше ніж це все. Зробивши все, що потрібно Аля сіла назад.

  — Ще 10 хвилин, і буде готово, — вже не таким хриплим голосом сказала Аля.

 — Гаразд...

  Коли Аля вимкнула плиту, ми пішли у кімнату. Її кіт пішов за нами. Ми розмовляли кілька годин, поки у будинок не ввійшли. Коли ми вийшли з кімнати, то побачили Олену Володимирівну, і Алекса. Вони виглядали серйозними, і я зрозумів, що вони хочуть все розповісти.

  — Аль, нам потрібно поговорити, — сказала Олена Володимирівна. У цей момент мені зателефонував Кріс.

  — Я не буду вам заважати. Зайду до тебе пізніше, — звернувся я до Алі, і вийшов на двір...