28 розділ

Марк

  Я звісно знав, що однокласники Алі не дуже приємні, але я навіть не здогадувався, що настільки. Вони вважають, що дівчина сама у всьому винна, і думають чому вона з мамою переїхали саме сюди. Дивні люди, якщо до них приїжджають, то це означає, що про їхнє село знають. І як мінімум до них потрібно ставитися, як до тих хто тут народився.

  Вже майже обід, і я зрозумів, що зранку Аля нічого не їла. Але встати я не міг, оскільки, дівчина лежала у мене на грудях. Я дивився на неї, і не міг стримати усмішки.

  *Така мила, за, майже 15 років тільки зараз змогла знайти захист, до цього була тільки підтримка мами.*

  Мені прийшло повідомлення, це був Алекс. Він написав, що приїде ввечері, і що Олена Володимирівна, знає про це. Я хотів відповісти, але Аля поворухнулась, і почала прокидатись. За кілька секунд, вона відкрила свої карі очі, і посміхнулась.

  — Виспалась? — дівчина не відповіла, а просто кивнула. — Сильно болить? — знову кивнула.

  *Як же важко не чути її голос.* — Я подав Алі окуляри, і розчин для лінз.

  — Тобі допомогти протерти їх? — вона похитала головою.

  Коли дівчина надягла окуляри, то хотіла лягти назад, але я поклав руку на її плече.

  — Можна? — вона кивнула, і я обійняв її, кладучи на свої груди.

  Ми лежали так пів години. Коли я мав казати Алі, що потрібно поїсти, то почув характерний звук.

  — "Вибач."

  — Нічого. Ходімо поїси.

  — "Не можу. Горло болить."

  — Я не змушую їсти все. З'їси скільки зможеш.

  Аля кивнула, і ми пішли у кухню. Звісно, вона з'їла не багато, через біль у горлі, але добре, що хоча б кілька ложок. Після того як Аля поснідала, вона випила ліки, і поміряла температуру.

  — 37. Добре, що не підвищується.

  — "Марк, давай фільм подивимось. Ще уроки йдуть. Я пізніше запитаю домашнє."

  — Давай.

  Я посміхнувся, і ліг біля дівчини. На половині фільму, ми почули звук повідомлення. Аля взяла свій телефон, і відповіла. Через кілька хвилин вона повернулась до перегляду.

  — Щось сталось?

  — "Ні, Денис спитав чому мене і Даші сьогодні не було, і сказав, що сьогодні був скорочений день, і домашнього не задавали. Дивно..."

  — Такого раніше не було?

  — "Ні. Зазвичай нам дають дуже багато завдань. Хоча, можливо, це зв'язано з тим, що нас в школі не було."

  — Тобто?

  — "Ти ж знаєш, що вчителі мене не люблять. Таке ж ставлення і до Даші. Вони думають, якщо у нас після школи є час для якихось гуртків і репетиторів, то потрібно давати більше завдань. Так, звісно роблять не всі, але більшість. До того ж з 12 людей у класі, багато завдань задають тільки нам. Іншим, або взагалі нічого робити не потрібно, або один-два номери."

  — Так це не чесно. Всім мають задавати однаково, — мене розізлили ці подвійні стандарти, — І ви робите всі завдання?

  — "Ні. Ми робимо те, що роблять всі. Хоча, нам ставлять менші оцінки, але це вже просто дістало."

  — Зачекай, ви ж дві відмінниці.

  — "Так, це тільки тому, що ми пишемо всі контрольні на найвищі бали, і їздимо на олімпіади. І якби нам в табелі поставили нижчі оцінки ніж насправді, були б проблеми. Це єдине через, що семестрові, і річні оцінки в нас справедливі."

  — Ну, так. Проблем ніхто не хоче. Зачекай, Денис? — я старався не показувати свої ревнощі.

  — "Так. Коли ми з Дашою не йдемо в школу, то домашнє питає Денис. А сьогодні Даша не пішла в школу."

  — Зрозуміло. Спати не хочеш.

  Аля ще лежала на мені, тому похитала головою. Ми продовжили дивитися фільм. Через годину, я помітив, що засинаю. Я подивився на Алю, вона вже спала. Тому я вимкнув фільм, і теж заснув...