22 розділ

Аліна

  Я обернулася, і побачила Кріса. Він сів біля мене, і почав говорити.

  — Тебе однокласники довели до цього?

  Я кивнула. Він подивився навколо і знову заговорив.

  — Тут красиво. Часто ти тут?

  — "Так. Тут спокійно, і я можу про все подумати про все. Правда багато комах."

  — З цим я згоден. Аль, якщо ти хочеш побути сама, я можу піти.

  — "Ні. Не йди. Тут інколи самотньо. Тільки можна, не говорити нічого. Я не налаштована зараз, щось розповідати."

  — Звісно я все розумію.

  Я дивилася на лебедів, вони все життя разом зі своєю парою. Завжди вірні. Людям не вистачає цієї риси. Думаючи про це все, я не помітила як у мене потекли сльози. Я відчула їх, коли вже не могла зупинитись плакати. Кріс подивився на мене, і одразу обійняв.

  — У тебе приступ, — він це не питав.

  Одразу він продовжив говорити речі, від яких мені ставало краще. За кілька хвилин, я заспокоїлась. Повністю заспокоївшись, я подивилась на годинник.

  — "Мені вже час іти."

  — Так. Звісно. Давай я тебе відвезу.

  — "Ні. Не потрібно. Я сама дійду."

  — Аль...

  — Аля! — це був Марк. Він підбіг до нас. — Боже, як я хвилювався. Ти де була?

  — "Біля озера, мені потрібно було подумати".

  — Марку, не хвилюйся. Я був з нею.

  — Кріс? Привіт, ти чому тут? Ти ж знаєш, що я вчуся в університеті. Відправили сюди на практику.

  Я весь час дивилася на них, і нічого не розуміла.

  — Аль, ми з Крісом, знайомі з дитинства, а потім я пішов вчитися, і тому ми не могли спілкуватися, — сказав Марк.

  — І через ось, через 8 років знову зустрілися, — продовжив Кріс.

  — Аль, сідай в машину я відвезу тебе додому, — я хотіла сказати, що не потрібно. Але Марк мене перебив, не дав нічого сказати, — Я пообіцяв твоїй мамі, що привезу тебе додому. Тому сідай, я зараз підійду.

  Марк відчинив передні двері машини, коли я сіла він закрив їх, а сам відійшов поговорити з Крісом.

Марк

  — Як Аля? — спитав я, як тільки підійшов до Кріса.

  — Не дуже. Кілька хвилин тому був приступ.

  — Можливо мені здається, але коли я поруч, в Алі приступи стаються дуже рідко.

  — Це можливо. А коли вона жила в тебе, часто були?

  — Десь 2 рази. І один в лікарні, а другий коли мене вдома не було. Коли я був вдома, то навіть натяку на приступ не було. Тільки Аля поводилась якось дивно.

  — Аля не контролює свої почуття. Не знає, що вона відчуває, і чи це справжні почуття. Напевно тому не прив'язується ні до кого. Але до тебе, здається, дуже прив'язалась. І не може сприйняти це.

  — Зрозуміло. А щодо того, що Аля не розмовляє... — Кріс мене перебив, здається, він знає, що потрібно робити.

  — В дитинстві Аля пережила неприємні відчуття, через який зараз не розмовляє. Потрібно зробити так, щоб вона пережила, найприємніші відчуття. Можливо тоді, вона почне розмовляти.

  — Ти вже другий хто мені це каже. І, здається, я знаю, що потрібно робити.

  — Перший був Саша. Я бачив її картку. І в мене до тебе прохання. Не залишай Алю на довго. Можливо, ти станеш ліками для неї, як і вона для тебе.

  — Гаразд. Ми поїдемо. До речі, тебе батько шукав.

  — Гаразд. Я зараз поїду до нього. Передавай Олені Володимирівні вітання.

  Я кивнув, і ми розійшлися. Сівши в машину, я помітив, що з Алею, щось не так.

  — Щось сталося?

  — "Ні. Просто замислилась. Все в порядку."

  Вдома, сказавши, що не голодна, Аля одразу сіла робити уроки. Я допоміг їй з деякими завданнями, і ми дивилися фільм. За кілька годин Аля заснула. Я переніс її на ліжко, і в цей момент, в будинок зайшла Олена Володимирівна.

  — Доброго вечора.

  — Доброго вечора, як Аля?

  — Спить.

  — Знову був приступ. Я завтра сходжу до її психолога.

  — Кріс, казав, що Алю не можна залишати саму, і передавав вам вітання.

  — Кріс? Він таки здійснив свою мрію, — жінка посміхнулася. Хоча Кріс був їй не рідним сином, вона любила його, як всіх своїх дітей.

  — Так. Він сказав, що сюди його направили проходити практику. Але мені здається, що він сам напросився саме сюди.

  — Ну, так. Знаючи його характер, він може так зробити...

  До вечора Аля так і не прокинулася. Бідна дівчинка. Стільки всього пережила. Я ліг біля неї, і заснув, думаючи як краще завтра все зробити.

  Зранку ми прокинулись, Аля не дуже хотіла в школу після вчорашнього. Але я сказав, що Кріс відпросив її з всіх уроків, тому цілий день, вона буде в нього.

  Я відвіз Алю в школу, і почав говорити.

  — Аль, я зараз дещо зроблю, пообіцяй, що після цього ти мене не зненавидиш.

  — "Дивлячись, що ти хочеш зробити."

  — Я не можу сказати. Просто пообіцяй.

  — "Я... Гаразд. Я обіцяю."

  Я видихнув. Мені було страшно, наче роблю це вперше. Я боявся, що Аля мене зненавидить. Але я зробив це обережно, і відчув всю ніжність, яка була в моїй дівчинці...