18 розділ

Марк

  Ми забігли в будинок і в одній з кімнат побачили, того хто майже 13 років видавав себе за батька Алі. Він сидів на дивані у своєму звичному стані. Чоловік подивився на нас і посміхнувся.

  — Прийшли рятувати ту невдячну? — спитав він наче нічого не сталося. — Щось ви довго. Я ростив її 13 років... — його перебив Алекс.

  — Ти ростив? Тому вона зараз боїться чужих людей? Чи боїться зробити, щось не так? 

  — Братику... Скажи мені, як ти її ростив той рік, що вона з тобою жила? Вона не вміла нічого. Тільки ледве говорила і ходила. Про синів і твою дружину я взагалі мовчу... — він хотів ще щось сказати, але не встиг, адже, Алекс не витримав і розбив йому ніс. — Думаєш це допоможе? Я далі розповім. Своїм фігурним катанням вона багато заробляє, а мені за виховання ні копійки не дає... 

  Це мені набридло, і я пішов шукати Алю. Я чув тільки їхні крики. Я знайшов Алю в кімнаті, вона не була схожа на себе.

  — Аля...

  Знайшовши пульс, я почав легко бити її по щоках. Через кілька хвилин, дівчина почала трохи крутити головою і відкривати очі. Я взяв її на руки, і поклав на ліжко. В цей час в кімнату зайшов її батько.

  — Ваші люди забрали його?

  — Так, — він подивився на доньку і підійшов до неї.

  — Побудьте з Алею, я зараз принесу нашатир, перекис і вату.

  — Гаразд.

  Я прийшов в ту кімнату, де кілька хвилин тому був. Підійшовши до шафи-стінки, я відкрив одну з дверей, я знайшов все, що мені потрібно. Я повернувся в кімнату, Аля ще була без свідомості. Алекс сидів з одного боку від неї, і тримав її за руку.

  Я сів з іншого боку, наливши трохи нашатирного спирту на вату, підніс її до носа дівчини. Вона мило морщила свій ніс і відверталась. Через кілька хвилин Аля відкрила очі.

  — Привіт, — сказав я і вже наливав перекис на вату.

  Вона легко посміхнулась. Ми почули, що двері відчинились і в будинок хтось зайшов. Аля одразу здригнулась.

  — Спокійно. Я подивлюсь хто це.

  Сказав Алекс і вийшов. Я продовжив обробляти рани на обличчі дівчини, і опитував її.

  — В тебе ще щось болить? — Аля кивнула. — Покажи, що.

  Дівчина показала на грудну клітку і голову. Я закінчив обробляти рани, і допоміг їй трохи піднятись, щоб я оглянув голову. Весь час ми чули голоси в іншій кімнаті. Майже одразу, як Аля сіла, в кімнату зайшла Олена Володимирівна й Олександр Дмитрович. Як тільки дівчина побачила маму, одразу посміхнулась.

  — Сонце, ти як, — Аля тільки покрутила головою в різні сторони.

  — Олено Володимирівно, ви не проти, я ще огляну голову, і живіт.

  — Так, звісно, — жінка відсторонилась, а я продовжив оглядати Алю.

  — Здається, через удари в Алі струс мозку і зламані ребра. Але потрібно їхати в лікарню, щоб це підтвердили.

  — Гаразд.

  — Якщо ви не проти, я можу зараз її відвезти.

  — Звісно, я не проти.

  — Гаразд. Я зараз зафіксую ребра, і відвезу в лікарню.

 Зробивши все, що потрібно я посадив Алю.в машину, і повіз її в лікарню. Олександр Дмитрович вмовив її маму залишитись, адже їм потрібно поговорити. По дорозі до лікарні ми кілька разів зупинялись. Алі було погано, і її закачувало. Одного такого разу ми стояли пів години.

  — Аль, випий водички.

  — "Ні. Мені знову буде погано."

  — Я розумію. Але я не хочу, щоб в тебе було зневоднення. Випий трішки.

  Мені справді було шкода Алю. Вона таки випила воду, їй знову стало погано. Коли Аля прийшла, ми поїхали далі. 

  В лікарні ми зробили МРТ і рентген. Перелом кількох ребер підтвердився. Струсу не було, просто невелика рана на лобі. Її зашили, і я забрав Алю додому.

  — Аль, він тебе по голові бив.

  — "Наче ні. Я не пам'ятаю. Але, наче, я впала і вдарилась в кут стола."

 — Зрозуміло. Не хвилюйся. Трохи більше ніж місяць побудеш вдома, а далі все налагодиться.

  — "Сподіваюсь..."

  Ми були біля дому Алі о 7 годині вечора. Я вийшов з машини, взяв дівчину на руки, і поніс в дім. Це була б не Аля якби вона не чинила опір. Але через від зламаних ребер, швидко зупинилась, і положила свою голову мені на плече. Я поцілував Алю у маківку, і поніс далі.

  Як тільки ми зайшли в будинок, на нас одразу налетіли батьки Алі.

  — Спокійно. Могло бути, і гірше. Аля відбулась переломом кількох ребер, забоєм голови, і на мою думку, ще однією психічною травмою, — я тільки зараз почув тихе сопіння в себе на плечі. — Я віднесу її в кімнату, і поїду додому.

  Коли я поклав Алю в ліжко, в кімнату зайшли її мама з татом.

  — Марку, можливо, залишишся?

  — Олено Володимирівно, я б з радістю. Але Аля, вона не знає, що було в дитинстві, тому може не правильно зрозуміти. Я вставав з ліжка, але дівчина тримала мене за руку, і привідкрила очі.

  — "Залишся, будь..." — вона не договорила, і одразу заснула.

  Я подивився на Олену Володимирівну, а вона просту тепло всміхнулася. Цю посмішку, я добре пам'ятаю ще з дитинства. Така тепла і щира. 

  — Аля тебе не відпустить. Тому...

  — Гаразд, — видихнув я.

  — Ти знаєш де душ.

  — Так, — я знову хотів встати, але Аля не пускала. Тоді я опустив голову до її вуха, і прошептав, — Аль, я сходжу в душ, і прийду.

  — Тільки прийди до мене, — я здивувався, і подивився на її маму, оскільки, Олександр Дмитрович теж був здивований.

  — В Алі таке буває. У сні вона може говорити вголос, якщо за день втомилася.

  — Тобто в неї є голос? — запитав Алекс, він як прочитав її думки.

  — Так... Але чому вона не розмовляє я не знаю, — вона це сказала дуже сумно. Чоловік підійшов і легко обійняв дружину.

  — Все буде добре. Вона заговорить, — підбадьорював він її.

  — Так. Марку, будь обережним вона може ще раз взяти руку, і точно не відпустить її вдруге.

  — Дякую, — я посміхнувся. — Я піду. Потім прийду до Алі.

  Її батьки кивнули. Але Олена Володимирівна звернулася до чоловіка.

  — Вийдеш? Я переодягну Алю і прийду, — він кивнув.