16 розділ

Марк

  О 5 годині ранку мені зателефонував Алекс, тато Алі, і сказав, що його люди вийшли на слід наших ворогів. На свій страх і ризик я залишив Алю одну вдома. Але навкруги будинку була охорона, а у квартирі камери.

  До речі, коли Аля жила у мене вперше, я тільки взяв Майло з притулку. Вони одразу сподобались один одному, а вчора він впізнав дівчину, і не дасть її образити.

  Коли ми розібрались з ворогами, я хотів їхати в лікарню, що розповісти своєму "другові" дуже неприємну для нього новину. Але Алекс сказав, щоб я їхав додому до Алі, а цього пацієнта вже не те, що через місяць, вже сьогодні не буде в лікарні. Я дуже вдячний Олександру Дмитровичу, адже дуже скучив за Алею, і хочу її побачити. 

  По дорозі додому я заїхав в аптеку і купив прокладки для Алі. Я приїхав додому, і одразу відчув приємний запах.

  — Аль, я вдома. Що ти готуєш?

  У відповідь була тиша. Я зайшов на кухню, і побачив свою дівчинку. Вона стояла спиною до мене, і схоже була в навушниках. Я хотів її обійняти, але побачив у її руках ніж.

  *Якщо її рефлекси збереглись, то вона замахнеться. Краще зачекаю,* — через кілька хвилин Аля відклала ніж, і я підійшов до неї. Я обійняв її з-за спини, і хотів покласти руки на живіт. Але я не помилився, щодо рефлексів, дівчина замахнулась ліктем. Коли вона повернулась, то з полегшенням видихнула, і вийняла навушники з вух.

  — Злякалась?

  — "Трохи."

  — Вибач. Що ти готуєш? — спитав я заглядаючи їй за спину.

  — "Гречку"

  — Ммм... Я її обожнюю.

  — "Іди мий руки, скоро все буде готово."

  — Гаразд. До речі, я купив... — я зупинився, адже побачив, що Аля засоромилась, — Зайчик, не соромся, це нормально. Я занесу їх до тебе в кімнату.

  — "Гаразд. Дякую," — я тільки посміхнувся.

  Я вже хотів іти у ванну, як тут підбігає Майло, і починає скавуліти, щоб його погладили.

  — Ти давала йому корм і воду.

  — "Коли я дивилась корм ще був, тому я налила тільки води."

  Майло, одразу зупинився і побіг до своєї тарілки, і почав їсти. Я засміявся.

  — Я зараз принесу ще корму, і піду помию руки.

  Я насипав ще корму, і помив руки. Коли я знову зайшов на кухню Аля вже мала накривати на стіл.

  — Сідай. Далі я сам.

  Дівчина, ще трохи посперечалась, але все-таки сіла. Я поставив тарілки на стіл, і сів навпроти Алі. Через кілька хвилин, я почав розмову.

  — Аль, мені потрібно Майло вигуляти. Підеш з нами? — я бачив, що Аля не дуже хотіла йти, але і вдома залишатись вона також не хотіла, тому кивнула. — Коли повернемось, почнемо розробляти ногу і руку.

  — "Гаразд."

  Ми пообідали, я дав Алі таблетки, і ми розійшлись по кімнатах збиратися на прогулянку. Я одягнувся, і пішов в до Алі. Постукавши у двері, я відчинив їх, але дівчини там не було. Я зайшов, і почав чекати її. Через кілька хвилин дівчина зайшла, з тональним кремом в руках, а на обличчі не було жодної рани. Я видихнув, адже розумів, що Аля більш за все ніколи не прийме себе з ранами на одній половині обличчя. Але я постараюсь, щоб все-таки вона змирилась з цим, і перестала соромитись. 

  Дівчина подивилась на мене, і посміхнулась. Потім її погляд перейшов на підлогу біля ліжка. Я подивився туди, і побачив зошит із записами. 

  *Схоже це її щоденник,* — Аля підійшла до нього і підняла. Вона хвилювалася, щоб заспокоїти дівчину я сказав:

  — Не хвилюйся, я його не бачив. І навіть якби побачив, то не читав би. Я ненавиджу, коли хтось читає чужі секрети, — Вона видихнула.

  — "Дякую."

  Я підійшов і обійняв її, я відчув як сильно б'ється її серце. Так ми простояли кілька хвилин, поки Майло не перервав нашу ідилію.

  — Ходімо? — дівчина кивнула.

  Я взяв повідець, і ми пішли гуляти. Коли ми прийшли в улюблений парк Майло, я відпустив його з повідка. Ми з Алею сіли на лаву, і розмовляли на різні теми. Коли я хотів спитати про вчорашній ранок, мені зателефонували.

  — Вибач, це по роботі, — дівчина кивнула, а я відповів.

  — Так, я слухаю.

  — Марку, можеш видихати, коли ти вийдеш на роботу, на одного пацієнта в тебе буде менше.

  — Справді? Дякую, Алекс.

  — Так, немає за, що. Як Аля?

  — З нею все добре. Зараз погуляти вийшли.

  — Гаразд. До речі, Марку, мене ближчий тиждень в місті не буде. Їду в іншу область.

  — Так, звісно. Олександре Дмитровичу, я все розумію.

  — Гаразд не буду заважати. Гарної прогулянки.

  — Дякую, вам теж гарної дороги.

  Я вимкнув телефон і поклав його в кишеню. Аля якось дивно на мене дивилася, наче хотіла, щось запитати, але ніяк не могла вирішити чи потрібно це.

  — Аль, щось сталося?

  — "Ні..."

  — Я ж бачу, тебе щось турбує.

  — "Людина, з якою ти розмовляв, точніше її ім'я. Вибач, я розумію, що це не моя справа..."

  — Нічого. Це... батько однієї моєї подруги. Ми... колеги. А ім'я... він просто американець, з українським корінням. Тому я називаю його або одним, або іншим ім'ям.

  — "Зрозуміло."

  — Аль, я другий день хочу в тебе запитати, — дівчина подивилась на мене. — Що тобі снилося вчора вранці, коли я прокинувся, ти перебирала моє волосся, і плакала. Чому?

  — "Я... — їй було важко, тому я взяв її руку і стиснув. — Я не знаю. Зі мною таке буває. Я вночі сплю. Але прокидаюся вся в сльозах, а чому не знаю."

  — Твоя мама водила тебе до психолога?

  — "Так. Це не виліковна хвороба. І таких він знайшов кілька. Хоча і не пояснював мені нічого."

  — Зрозуміло. Ти ж до Саші йдеш через тиждень? — Аля кивнула. — Я не можу тебе змушувати, але попрошу. Розкажи йому про ці хвороби, і про те, що тебе турбує. Можлив, він допоможе.

  — "Гаразд."

  Ми розмовляли на різні теми ще кілька годин. 

  — Ходімо додому?

  — "Давай."

  — Майло, додому.

  Пес одразу підбіг до мене. Я прикріпив до ошийника повідець, і ми пішли додому...