11 розділ

Марк

  Підбігши до Алі, я одразу почав шукати пульс. Як тільки я відчув серцебиття, трохи заспокоївся, воно було стабільне. 

  — Неси нашатир, — сказав я медсестрі, беручи дівчину на руки.

Аліна

  Відчувши неприємний запах, я одразу не зрозуміла, що це і почала відвертатись від нього. Але той хто хотів, щоб я отямилась був наполегливим. 

  Через силу розплющивши очі, я побачила знайомий силует, але не могла його розгледіти, оскільки, була без окулярів. 

  — Ти як почуваєшся? — спитав він і тоді я зрозуміла, що це Марк.

  Я похитала головою в різні сторони, сподіваючись, що він зрозуміє мене. Мої сподівання були виправдані.

  — Подай термометр і поклич Рому. Дякую, — сказав чоловік і поставив мені термометр.

  Я здогадувалась, що він розмовляв з медсестрою. Адже вона мала бути в палаті, щоб поставити останню крапельницю. Через кілька хвилин я почула писк, який означав, що термометр закінчив вимірювання. Я поморщилась оскільки в мене боліла голова. Забираючи термометр Марк запитав:

  — Голова болить? — я кивнула. — Потерпи трохи. Я...

  Хтось увійшов до палати перебиваючи цим Марка.

  — Привіт, — сказав незнайомий голос. — Чому викликав?

  — Привіт, — це вже сказав мій лікар. — Оглянь Аліну.

  — Гаразд. Які скарги?

  Я була впевнена, що він звертався до мене, але за мене відповіли.

  — Голова болить і хвилин 20 тому. знепритомніла. Але щось мені підказує, що це ще не все.

  Як я зрозуміла лікар підійшов до мене і торкнувся мого чола.

  — Температуру міряли?

  — Так, 38.

  — Потрібно вколоти жарознижувальне. До тебе можна звертатися Аля? — я кивнула. — Добре. Ляж на живіт і розслабся, будь ласка,— я виконала вказівки лікаря, повернутись було складно, але Марк допоміг. Коли робили укол було трохи неприємно, але терпіти можна. Так само з допомогою я повернулася назад, і мені продовжили ставити питання. — У тебе горло болить — я знову кивнула і закашлялась. — Кашель сухий. Коли кашляєш відчувається якийсь дискомфорт у легенях? Наче там хтось шкребеться? — я похитала головою, що означало "ні". — Зрозуміло. Я тебе зараз огляну і будемо вирішувати, що робити далі. 

  Марк весь час сидів біля мене. Він тримав мене за руку, оскільки знав, що поруч з незнайомими чоловіками мені не дуже приємно. А про його друга я знала тільки, що його звуть Роман, і як я зрозуміла, він педіатр. Марк допоміг мені встати і зробив так, щоб я спиралась спиною на нього.

  — Відкрий рот, — я послухалась. Через кілька секунд лікар сказав: — Горло червоне. Підніми футболку я тебе послухаю.

  Я підняла футболку і виконувала все, що скаже лікар. Знову ж таки з допомогою Марка, я повернулась на бік, щоб він зміг прослухати легені. Коли я повернулась до нього обличчям він сказав.

  — Я впевнений, що це ангіна, але є ледве чутні хрипи, тому про всяк випадок потрібно зробити рентген. Але можна питання? — я кивнула, — Як ти захворіла, літо цього року наче тепле.

  — Вона фігуристка. Як я розумію зараз ви тренуєтесь на штучному катку, можливо, там і застудилась.

  — Ну так це можливо. Я піду, як зробите рентген одразу йдіть до мене.

  — Гаразд... — його перебило тихе бурчання мого шлунка, мені було трохи соромно. Чоловік тихо посміявся і додав, — Аля, зараз поїсть і ми зробимо рентген.

  — Гаразд. Буду чекати.

  Він вийшов з палати, а Марк звернувся до мене.

  — Я зараз принесу тобі окуляри і погодую, — я хотіла заперечити, але чоловік вже відійшов від мене. Через кілька хвилин він підійшов. — Ось так, гарно бачиш? 

  — "Так. Я хотіла сказати, що сама можу поїсти."

  — Аль, я вірю, що ти самостійна дівчина, але зараз тобі не можна напружувати руку.

  — "Але..."

  — Давай так поки тобі гіпс не змінять на лангету, годувати тебе буду я. А вже коли змінять ти будеш пробувати самостійно їсти.

  — "Гаразд"

...

  Мені вже зробили рентген. Лікар сказав, що це просто застуда, і її можна лікувати вдома. А оскільки я буду жити з лікарем, який у відпустці, то стежити за мною будуть більше ніж тут. Коли ми вийшли від педіатра, Марк спитав мене чи можу я зараз іти до психолога, я звичайно відповіла, що можу. Тому зараз я сиджу у кабінеті Саші і відповідаю на питання з психологічного тесту. Щоб я розслабилась, Марк пішов до інших пацієнтів. Зараз я відповідаю на останнє питання, Саша, як відчув, підійшов і сів на крісло навпроти мене. Я відповіла на останнє запитання і віддала аркуш чоловіку.

  — Ручку залиш у себе. Тримай, — він протягнув мені блокнот. — Так буде легше відповідати на подальші питання.

  Я кивнула. Лікар прочитав мої відповіді, і подивився на мене співчутливим поглядом, ненавиджу коли на мене так дивляться.

  — Гаразд. Аль, відповідай чесно і не бійся. Все, що ти мені розповіси буде тільки між нами. Твоїй мамі і Марку я скажу тільки як часто потрібно приходити на прийоми, і рекомендації, — я погодилась. — Гаразд. Як часто трапляються панічні атаки, і коли ти можеш заспокоїтись, а коли тобі потрібне заспокійливе?

  Я написала:

  — "По різному. Інколи через день. Інколи раз на тиждень. А коли мені потрібне заспокійливе раз на місяць." 

  — Зрозуміло, — він віддав мені блокнот і щось записав у свій. — Є якийсь привід для них? Тебе хтось образив, чи ти згадала якийсь неприємний для себе момент.

  — "Якщо хтось образив, то можу сама заспокоїтись." — я писала правду, адже хотіла, щоб мені хоч трохи допомогли. Якщо це можливо — "А якщо згадала, то заспокоїтись не можу" — знову все повторюється, і нове запитання.

  — Ти пам'ятаєш своє дитинство?

  — "Я пам'ятаю тільки погане".

  — Що саме?

  — "Ми жили в Маріуполі, у 2014 коли я мала йти до школи почалась війна. Звісно, його звільнили до 1 вересня, але постійно жити зі страхом..." — коли я писала це, то все згадала. Я ледве стримувала сльози від спогадів. Саша це побачив, сів біля мене і обійняв. Його обійми не такі як у Марка, але стає трохи краще.