10 розділ

Марк

  — Аль, з тобою все добре? — це було швидше риторичне питання, але дівчина все ж похитала головою в різні сторони.

  Я посадив її на кушетку і сів на стілець біля неї, щоб дивитися їй в очі.

  — Тобі погано чи ти боїшся?

  — "Трохи боюсь"

  В нашу розмову втрутився Богдан.

  — Крові?

  — "Ні, уколів..." — Аля опустила погляд, а я посміхнувся.

  — Не бійся, Богдан дуже швидко все зробить, ти навіть не відчуєш. А знаючи його любов до дітей, то він ще обійме тебе і дасть щось солодке, — вона посміхнулась.

  — "Мені не можна солодкого."

  — Нічого пообідаєш і зможеш з'їсти шоколадку, — сказав він, готуючи все до маніпуляції, — а тепер попрошу тебе сісти на це крісло.

  Я допоміг дівчині стати на ноги і дійти до крісла після цього до нас підійшов Богдан.

  — Дай, будь ласка, руку — вона простягнула йому ліву руку, хлопець довго її роздивлявся, і сказав, — потерпи трохи, вену не видно потрібно шукати. Ти крові точно не боїшся, погано не буде?

  — "Після аварії бачила більше крові, кілька мілілітрів вже якось потерплю", — вона посміхнулась. 

  Я посміхнувся разом з дівчиною і підійшов до неї. Богдан наклав джгут і попросив Алю "попрацювати кулачком". Поки він протирав руку, дівчина спостерігала за всіма його діями і робила все, що він просив, але як тільки він мав проколоти руку вона відвернулась в мою сторону. Я пригорнув її ближче.

  — Зажми кулак, — Аля так і зробила, — все. 

  Богдан все прибрав і наклеїв на місце проколу пластир. Поставивши кров відстоюватися він підійшов до столу і дістав з шухляди шоколадку.

  — За останній тиждень ти в мене найлегша пацієнтка. Зазвичай діти тут кричать, плачуть, свідомість втрачають... Словом, тримай за хоробрість.

  — "Дякую, але..."

  — Ти сьогодні не така як в попередні дні, тому зараз зміряємо рівень цукру, пообідаєш і з'їси трохи шоколаду.

  Дівчина кивнула. Попрощавшись з Богданом ми вийшли з кабінету. Весь час який ми йшли до палати дівчини, я думав.

  *Що сталося з Аліною поки я був у кабінеті? Що такого могло їй наснитися, що дівчина була вся в сльозах? І, здається, найголовніше: чому Аля так дивно дивилася на того хлопця?* — за цими думками я не помітив як ми дійшли до палати. Я відчинив двері пропускаючи дівчину вперед. 

  — Заходь. Ти вмієш визначати рівень цукру в крові? — вона кивнула, — добре, тоді роби все, що потрібно, а я принесу тобі обід, — сказавши це, я покинув палату.

  У їдальні я зустрів своїх друзів. Всі вони помітили, що зі мною щось не так, але зважився запитати про це тільки Саша.

  — Марк, що трапилось, з Аліною щось?

  — ... — я нічого не відповів.

  — Марк?..

  — Так, що?

  — З Аліною щось? — цього разу запитав Богдан.

  — Я не знаю, але з нею щось сталося. Коли ми підходили до маніпуляційної вона якось дивно дивилась на одного хлопця, і вийшовши по неї теж була дивною.

  — Можливо її хлопець? — сказав Максим.

  — Ні. Вона була... злякана? 

  — Стан її психіки хвилює мене кожного дня все більше. Як пообідаєте приведи її до мене.

  — Так. Я пам'ятаю.

  Я взяв тацю з обідом і пішов до дівчини.

  Аліна

  Як тільки Марк вийшов з палати, я виміряла рівень цукру. Він, як завжди, був звичайним. Але з тим фактом що останні дні мені погано, я була згодна. А після сьогоднішньої зустрічі біля маніпуляційної, він погіршився. 

  Я пішла у ванну, щоб умитися і трохи освіжитися. Дивлячись у дзеркало я згадувала ту неприємну для мене зустріч.

***

  Ми з Марком підходимо до кабінету. І тут за кілька метрів від нас стояв мій однокласник, який задирав мене найбільше. Я заклякла на місці. Схоже Марк помітив це, і тому спитав чи зі мною все добре. Впевнившись, що хлопець навіть не подивився на нас я трохи заспокоїлась і відповіла, що все добре. 

  Марк зайшов до кабінету. Я сиділа і чекала його, переписуючись з хлопцем. Але тут на мене падає тінь. Я підіймаю очі і бачу його...

***

  Я змахнула сльози які виступили в мене на очах, я не хотіла згадувати, що він мені казав.

  *За що мені це все? Що я зробила?* — над цими питаннями я думала хвилин 20, поки не почула як хлопнули двері.

  *Схоже Марк повернувся* — я знову вмилась, і хотіла вже виходити, але різко мені стало погано...

  Марк

  Зайшовши у палату дівчини, я помітив медсестру, яка готувала укол, але самої дівчини я не бачив.

  — Де Аліна Олекс... Вадимівна? — в лікарні ніхто не знав, що Аля – та сама спадкоємиця мафії...

  — Я не знаю, — відповіла вона. — Я зайшла кілька хвилин тому, але її не було. Тому я подумала, що вона з вами.

  *Дивно. Я думав, що вона чекає тут...* — з роздумів мене вивів несподіваний звук, наче щось або хтось упав. Він донісся з ванної. Я переглянувся з медсестрою, і підбіг до дверей. На щастя вони не були замкнені на ключ. Зайшовши у ванну, перед моїми очима була найгірша у світі картина...