9 розділ

Марк

  Повністю прокинувшись я обережно підійняв і повернув голову. Я побачив, що Аліна швидко повернула голову вбік.

  — Аль, щось сталось? — вона нічого не відповіла, а легенько похитала головою в різні сторони, але так наче не хотіла, щоб я бачив її обличчя, — Аль?... — я помовчав, але почув тихе схлипування. Тоді я різко сів на ліжко і притиснув до себе дівчину, тут вона сильно розплакалася.

  *Що ж з тобою сталося?* — це питання хвилювало мене найбільше. Через кілька хвилин вона заспокоїлась. Зачекавши ще трохи, я запитав:

  — Ти хочеш розповісти, що сталося? — я чекав відмови, і тому дуже здивувався, коли вона погодилась.

  Відчуваючи, як Аля притискалась до мене, я зрозумів, що зараз вона не в тому стані, щоб пояснити все мовою жестів, тому я простягнув руку до тумбочки, яка стояла зі сторони дівчини. Аля одразу зажмурилась і закрила голову руками. Я швидко обійняв її притискаючи ближче до себе.

  — Чш... Все добре. Я нічого не роблю, — дівчина трохи заспокоїлась.

  Через кілька хвилин в палаті стало дуже тихо. Я одразу подивився на дівчину, але вона мирно спала притискаючись до моїх грудей. 

  *Чому ж ти плакала? Яка причина такого стану?* — з такими думками я сидів кілька хвилин, і почав засинати. Не зрозумівши чому я захотів спати, адже пів години тому на сон і натяку не було, я подивився на годинник: 05:00. Тепер зрозуміло. Припіднявши Аліну, яка все ще спала в мене на руках, я переклав її на ліжко. Вона одразу повернулася в мою сторону і обійняла, притискаючись якнайсильніше. Переклавши її голову на себе, я обійнявши дівчину теж заснув. 

  Я прокинувся через дві години, через звук будильника. Відчувши, що місце поряд пусте, я підскочив і вимкнув телефон. Прислухавшись я почув, звук води з душу. Я заспокоївся і чекав, поки дівчина вийде. Через кілька хвилин Аля вийшла.

  — Аль, ти пам'ятаєш, що сьогодні за день?

  Вона дійшла до ліжка, коли вона сіла, ледве помітно кивнула. Я сів біля неї і почав слідкувати за її рухами.

  — "Сьогодні ти мене виписуєш, і мені потрібно здати кров."

  — Тобі ще потрібно пройти лікарів, але я думаю, це можна зробити, коли ти будеш їхати додому.

  — "Дякую..." — вона обійняла мене, а я її у відповідь. Вже вкотре за весь час я розумію, що мені не вистачало її обіймів.

  — Ти зібралась? — вона кивнула — Тоді ходімо здамо кров, і спустимось в їдальню.

  — "Ну ні... Я не хочу."

  — Потрібно, — сказав я, встаючи з ліжка, і подаючи дівчині руку. Коли ми йшли до лабораторії, вона мене зупинила, і дивилась слізним поглядом.

  — "Гаразд... Ти будеш зі мною, коли будуть брати кров?" — *вона боїться?*

  — Так, не хвилюйся.

  — "Дякую..."

  Коли ми підійшли до дверей, Аліна зупинилась, і дивилась в одну точку. Я нічого не розумів, але прослідкувавши за її поглядом, помітив хлопця приблизно її віку. Він сидів біля дверей іншого кабінету.

  — Аль, зачекаєш трохи в коридорі?

  — "Звісно," — впевнившись, що з дівчиною все добре, я зайшов до кабінету.

  Поговоривши з Богданом, я вийшов за дівчиною. Я побачив, що з нею, щось не так, але вирішив запитати потім. Ми зайшли в кабінет і Аля почала трохи труситись...