8 розділ

Марк

  Я почув, як двері відчинилися. В цей момент я згадав, що люди ворога були недалеко від лікарні, і притиснув Аліну ближче. В палату зайшов знайомий силует. Це був Олександр Дмитрович, батько Аліни. Побачивши його, я розслабився, і трохи випустив з міцних обіймів дівчину. Чоловік тихо закрив двері, і підійшов до ліжка.

  — Нам пощастило, що наші люди всюди, — прошептав він, сідаючи на стілець біля ліжка.

  — І не кажіть. Як думаєте, вони знають, як Аліна виглядає?

  — Не думаю. Навіть, якщо побачать її з тобою, ще й з милицею і гіпсом на руці і нозі, подумають, що це твоя пацієнтка.

  — Правильно подумають. Наполовину, — сказав я тихо пирхнувши.

  — Ммм...

  Я подумав, що Аля знову прокинулася. Але вона просто повернулася. Олександр Дмитрович подивився на неї, і ласкаво посміхнувся.

  — Вона так на Олену схожа...

  — Я б сказав на вас, — сказав я з посмішкою

  Олександр Дмитрович промовчав і посміхнувся, дивлячись на свою доньку.

  — Коли Олена приїде по неї? — раптом запитав він.

  — Я не знаю, — чесно відповів я,— Вона вже повинна була приїхати додому, але ще не телефонувала...

  — А мала?

  — Я оплатив їй таксі додому. А знаючи Олену Володимирівну, вона такого не любить.

  — Точно... 

  — Але можливо вона і приїде через місяць, приблизно тоді Аля зможе ходити. А далі потрібно буде розробляти ногу, але це можна робити і в їхній лікарні. 

  — Де вони живуть?

  — В сусідній області, в якомусь селі. На машині години три їхати з Києва.

  — Зрозуміло. Як буде щось відомо повідомиш мені.

  — Гаразд.

  Чоловік ще раз подивився на доньку і вийшов з палати.

  *Олександр Дмитрович їх любить. Я невпевнений, що Аля пам'ятає його, але Олена Володимирівна хоче змінити донці ім'я по батькові, схоже вона досі любить чоловіка... Але є інша проблема завтра в моєї дівчинки огляд. Раніше вона любила все, що зв'язане з медициною, а зараз я в цьому не впевнений. Але думаю, що так і залишилося* — я думав про це дивлячись на сплячу дівчину і гладячи її блискуче і м'яке волосся. 

  Вже засинаючи я згадав один момент з її дитинства, усміхнувшись я заснув обіймаючи свою дівчинку. Це була одна з небагатьох спокійних ночей. За останні 12 років мені ледве не вперше снився не момент коли під дією сильного заспокійливого мені примарилася моя сестра, а один з останніх моментів коли ми п'ятеро були разом, я, Аля, її брати і Катя...

***

— Діти, ідіть їсти, — ми трохи злякалися, але видихнули коли зрозуміли, що це сказала Олена Володимирівна, виходячи у сад, де ми грали, мені і Каті вона буквально замінила маму, — Аль, ну як так сталося?

  Тільки зараз я помітив, що дівчинка трішки забруднилася, ну як трішки...

  — Олено Володимирівно, вибачте, це ми трохи не встежили і, здається, вона підійшла до калюжі і впала там, — сказала Катя, забувши, що ми такі самі як дитина.

  — Я бачу, — сказала вона, і засміялася.

  — Що? — спитали ми разом.

  — Ходімо, подивитесь, що сталося, — сказала вона, взявши Алю на руки. Подивившись на нас дівчинка засміялась своїм милим голосом.

  — Ма-ма, — не дивлячись на те, що Аля зовсім нещодавно почала говорити, але вже було зрозуміло, що голос у неї дуже красивий. 

  На галас вийшли наші батьки, цього разу від несподіванки злякалася Олена Володимирівна

  — Щось сталося? — запитала вона повернувшись до чоловіків.

  — Ми на другому поверсі почули, як ви сміялися от і вийшли подивитися, що тут веселого, — сказав наш тато дивлячись на нас і сміючись.

  — Та-то — сказала все ще весела Аля, але вже не сміялася.

  — Що таке, сонце? — спитав Олександр Дмитрович беручи доньку з рук дружини, потім подивився на нас і знову на неї,— Чому ти така брудна?

  — Ми трохи не встежили, — сказав один з братів Аліни.

  — Ідіть змивайте з себе бруд, і приходьте обідати, — сказала Олена Володимирівна все ще сміючись, — давай мені цю бруднулю, — звернулася вона вже до чоловіка.

  — Тобі допомогти? — дбайливо спитав чоловік?

  — Ні, я впораюсь, дякую, — Олександр Дмитрович поцілував свою дружину, і вона пішла за нами.

  Ця пара була для мене прикладом, якими повинні бути справжні чоловік і дружина, я йшов посміхаючись.

  Відмившись ми сіли обідати. Коли ми їли всі разом, тихо ніколи не було. Так сталося і цього разу. Здавалося, що наш сміх було чути навіть надворі...

***

  Я почав прокидатися від того, що хтось перебирав моє волосся і дивився на мене. Прокинувшись я спочатку не зрозумів, чому я сплю нижче ніж засинав. Але в мене було інше питання, хто досі "розчісує" волосся і дивиться на мене?