4 розділ

Марк

  Я сильно перелякався за Аліну. В дитинстві в неї були панічні атаки. Потрібно буде спитати в її мами, чи вони продовжуються.

  Заспокоївши дівчину, я ледве вмовив її не йти самій до рентгенолога. Медсестра привезла коляску, і ми поїхали до мого друга.

  Коли ми зайшли до кабінету, Гліб перевіряв інші знімки, але одразу звернув на нас увагу. Він ледве не розповів все Аліні, чим мене трохи розізлив. Я не знав, що вона пам'ятає з дитинства є, тому не хотів, щоб вона дізналася те, що їй поки що не треба знати. 

  Зробивши рентген стало зрозуміло, що як мінімум 2 місяці Аліна буде з гіпсом, а потім ще проходити реабілітацію. Коли ми прийшли до ортопеда, мені зателефонував друг, який працює в поліції. Я попросив його дізнатися, що відбувалося з моєю дівчинкою поки мене не було поруч. Те, що я дізнався призвело мене в шок. 

  Розмовляючи я помітив Олену Володимирівну, яка кудись розмовляла по телефону. Було зрозуміло, що вона з кимось свариться. Але через кілька хвилин вона заховала телефон:

  — Гаразд. Дякую, якщо ще щось дізнаєшся, то пиши.

  Я підійшов до мами Аліни.

  — Вибачте, я хотів запитати... — почав я і вона розвернулася.

  — Так, Марку. Ти щось хотів?

  — Так. Я хотів сказати, що Аліна буде ходити з гіпсом місяці 2, можливо і більше. І думав запропонувати, щоб вона цей період пожила у мене.

  — Марку, я розумію, що ти нарешті знайшов нас, за стільки років пошуку. Але не потрібно... — я її перебив.

  — Олено Володимирівно, я знаю, що ви з іншої області, вам буде не зручно кожного дня приїжджати на в лікарню. Не хвилюйтеся... — вона не дала мені договорити та перебила.

  — Марк, це моя донька. Як я можу не хвилюватися?

  — Так... Я не те сказав. Я пригляну за Аліною. До того ж їй потрібно походити до психолога і набрати вагу. Коли я її підіймав мені здалося, що вона дуже легка.

  — Тобі не здалося. Аліна вже котрий рік важить менше ніж потрібно...

  — І... за весь час, що вона тут я жодного разу не бачив, щоб вона їла.

  — Так... це теж...

  Я був шокований. Чому вона нічого не їсть? Я хотів про це запитати, але вигляд жінки сказав за неї: вона нічого не знає...

  — Аліна вам нічого не розповідала?

  — Ні. На всі мої питання про школу відповідь одна. У її друзів, класного керівника і хлопця я теж питала, але мені здається, що Аліна попросила їх нічого не розповідати мені.

  — Я спробую дізнатись, що сталося, обіцяю...

  — Марку, не потрібно нічого обіцяти. Я знаю свою доньку. Вона розповість щось хіба що якщо ти дуже сильно ввійдеш до неї в довіру, але цього ще нікому не вдалося. Навіть мені.

  — Я впевнений, що зможу це зробити.

  — Ти завжди таким був. Гаразд...

  — Ви згодні, щоб Аліна пожила у мене?

  — Так. Я довіряю тобі. І знаю, що ти нічого поганого моїй донці не зробиш.

  — І, я хотів спитати. В Аліни ще продовжуються панічні атаки?

  — Інколи, так. Але не дуже часто. Остання була місяць тому, а перед нею рік чи два тому, — сказала вона випередивши мої подальші питання, і я трохи заспокоївся. Дівчину можна буде залишати саму. Я постараюсь робити це не часто.

  — Дякую.

  Я провів жінку до виходу і попри всі відмовки викликав їй таксі додому. Під'їжджаючи вона дізнається про ще одну послугу. 

  Коли я зайшов до кабінету побачив, що у моєї дівчинки очі на мокрому місці. Це мене розізлило, але я цього не показав, щоб не налякати Аліну. Коли я дізнався, що операція не потрібна я подумки видихнув, адже це була б найскладніша операція, як для мене, так і для неї. Попрощавшись з Дмитром я взяв дівчину на руки й поніс у її палату.

  Розмовляючи з її мамою я не звернув уваги на її слова, що в дівчини є хлопець. Тільки зараз до мене дійшли ці слова. Звісно, я розумів, що вона мене не знає і не може знати, що фактично вона моя майбутня дружина. Не знаю чому, але мені здається, що досить скоро вони розійдуться і будуть просто друзями, або і не будуть.

  Принісши Алю в її палату я перев'язав їй руку і вже мав іти. Як же я хотів, щоб вона у мене була єдина пацієнтка... 

  На жаль це не можливо, до того ж мені потрібно все пояснити хлопцям, щоб вони не сказали нічого зайвого. Після реабілітації їй потрібно буде пройти їх, тому потрібно попередити.

  Зараз майже четверта година, тому через дві години я знову побачу свою дівчинку. Тоді буде вечеря, потрібно буде вмовити її поїсти...

  Виходячи з палати я помітив, що Аля взяла свій телефон. 

*Напевно, напише своєму хлопцеві* — подумав, я ця думка викликала у мене ревнощі...

  На диво я впорався навіть швидше ніж думав. Мої друзі все зрозуміли і пообіцяли, що нічого зайвого Аліна не дізнається.

  Зайшовши в палату я побачив, що дівчина щось пише у телефоні не помічаючи мене. Коли я підійшов ближче вона підняла голову і усміхнулася...