3 розділ

Аліна

  — А ось і... Сонце, що сталося? — запитала мама, як тільки побачила мій стан, — Чому ти плачеш?

  Я була не в стані говорити тому дуже вдячна лікарю, що він відповів за мене.

  — Я оглядав ногу і, схоже натиснув на вивих. Але, щоб бути впевненим потрібно зробити рентген, — сказав чоловік і трохи відсторонився від мене.

  Потім я побачила, що він бере склянку, наливає в неї воду, яку тільки що принесла мама і наливає туди якісь краплі. Цю рідину він дає мені, але я не поспішаю її пити. 

— Не бійся, це звичайне заспокійливе. Випий і підемо на рентген.

  Попри страх я довірилася чоловіку. Так наче в мене до нього є якісь відчуття.

*Ні! Аліна, ти не можеш в нього закохатися. Він старший за тебе на 10 років точно. Можливо, це просто симпатія. Так це точно вона! Але звідки я його знаю і чому не пам'ятаю. Потрібно спитати коли ми будемо самі.* — думала я і пила воду.

  Коли я заспокоїлася, мене ледве вмовили пересісти на коляску, а не іти самій з милицями. 

  Ми підійшли до кабінету де роблять рентген і чоловік постукав. За дверима почулося схвалення. Ми ввійшли і я побачила чоловіка років 23 і він теж показався мені знайомим. Він підняв голову і подивився на нас.

  — Привіт, Марку. — *Отже, його звати Марк. Хм, знайоме ім'я* – З якою метою ти до мене цього разу завітав?

  — Привіт, перевірити як ти працюєш.

  — Знову, — засмучено простогнав лікар, — ти ж нещодавно перевіряв.

  — Глібе, я не сам, — сказав Марк, показуючи на мене.

Лікар знову підняв голову і побачивши мене усміхнувся, підвівся зі свого крісла і підійшов до мене.

  — Привіт. Я, Гліб. — сказав він і протягнув руку, я непомітно смикнулася, але лікарі це помітили.

  — Не бійся, він хороший, — сказав Марк мені на вухо і вже вголос додав, — це Аліна...

  — Та сама? — сказав Гліб перебиваючи свого друга. Я не розуміючи дивилася на них.

  — Так, та сама, — поспішаючи сказав Марк, хоча я досі нічого не розуміла.

  — Ти ж казав...

Не встиг він сказати, як Марк його перебив:

  — Я тобі потім все поясню, — чоловік вже почав злитись і мене це трохи налякало, — ми прийшли зробити рентген.

  — Так, посади Аліну на кушетку...

Марк так і зробив, я все ще злякано на нього подивилася.

  — Не бійся, я не злюсь на тебе заспокойся, — казав він гладячи мене по спині, поки другий лікар, щось налаштовував на апараті.

  — Так зараз ногою не воруши... Все — сказав Гліб через деякий час. — Марк, підійди, будь ласка.

Марк підійшов до нього і подивився на мій знімок. Він трохи хмурився, тоді сказав.

  — Аліно, я тебе трохи розчарую, але в тебе перелом гомілкової кістки і навантажувати ногу тобі не можна 2-3 місяці.

  Я хотіла, запитати, але Марк не дав мені цього зробити.

  — Аліно, вибач, я забув тобі раніше сказати, в лікарні всі знають мову жестів. Тому тобі не доведеться постійно писати. 

  — "Гаразд, дякую — показала я рукою, — а лікоть..."

  — Так.

Він підійшов до мене і посадив на стілець біля кушетки. Чоловік обережно зігнув руку і поклав її на стіл. Сказати, що рука в мене боліла, нічого не сказати, я ледве стримувала сльози. З рукою провели таку ж процедуру, як і з ногою. Як виявилось у мене ще й перелом ліктьової кістки і її лікування буде проводитись 6-7 тижнів. А потім ще й реабілітація 

*Ох... Як же це буде проводитись реабілітація. Я ж з іншої області..*

Мої роздуми перервав голос Марка. Він мене пересадив на крісло і сказав:

  — Так зараз до ортопеда, потім поговоримо.

Коли я була в кабінеті ортопеда Марку зателефонували і він вийшов з кабінету.

  — Не бійся. Я тобі нічого не зроблю. Просто огляну, — сказав лікар коли побачив моє занепокоєння, — до речі я Дмитро.

  — "Аліна, приємно познайомитись" — коли я дізналась, що в лікарні всі знають мову жестів, мені стало легше спілкуватись.

  — Взаємно, — сказав він і сів поруч на кушетку, — зараз може трохи поболіти, але без огляду я не зможу тобі призначити лікування.

  — "Гаразд"

Лікар доторкнувся до моєї ноги і на мої очі навернулися сльози. Через деякий час біль припинився в цей час в кабінет зайшов Марк.

  — Сонце, все добре?

*Сонце? Дивно*

  — "Так. Просто нога трохи боліла. Вже все добре"

  — Гаразд... Дмитро, ти оглянув ногу?

  — Так. Можна обійтись без операції.

  — Це вже добре. 

  — Я зараз перев'яжу ногу і можете йти. План лікування я занесу пізніше.

Лікар перев'язав мені ногу і сказав:

  — Все. Можете йти.

  — Дякую, — сказав Марк беручи мене на руки.

  — "Дякую".

Ми вийшли з кабінету і пішли у напрямку палати. Мама вже поїхала, бо їй завтра потрібно на роботу.

  — Я зараз перев'яжу тобі руку і піду до інших пацієнтів. А ввечері зайду до тебе і ми поговоримо.

  — "Гаразд"

Після перев'язки лікар вийшов, а я взяла свій телефон і вирішила написати своєму хлопцю...