ВАЖКА ДОЛЯ

Вертаючись додому в цей холодній літній день Уляна відчула гіркий аромат диму підійшовши ближче вона побачила гору вогню ,палаючі уламки свого дому де проживала вона з сімєю . Це не її вина , це не її війна -  але реальність такова , що відсьгодні вона сирота.В очах відблискува вогонь , який усе життя буде супроводжувати милу юну дівчину.В пориві ненависті ,луті пролунав крик з відбиску вогню потекли криштально чисті сльози.Навколо так багато людей а в душі-нікого .Невідчувши як знаходиться в обіймах , піднявши голову знайшлась рідна любима Бабуся .
-Не ридай промовила вона .
Час промайнув незамітно настла тьма .Милу дівчину відвели до бабусиного дому поклали в ліжко де вона з вогняними кришталиками в очах незамітно заснула .Прокинувшись неусвідовмлючи що відбулось і де вона ,підірвавшись з ліжка , вибігла з кімнати у кухню де сиділи бабця і дід за столом .Ніжно ринувши в обійми .
-Улянусь промовив - дід .
-Ми в тебе є і будемо з тобою щоб не трапилось.
На кухні лунала мертва тишина .Різьский стукіт в дері пролунав .
-Єсть кто живой ?.
У відповідь тиша . В хату вірвались військові усі зі зброєю в руках вони почали огляду хату .
-Все же есть живые!.
-Командир здесь трое на кухне.
-Чего молчите как партезаны.
Підійшовши в притул штовшнуши діда командир сказав.
-А я и в правду подумал что вы мертвые за столом сидите . Ха-Ха-Ха.
-Прекратить смеяться .Мы тут у вас перекентуеся часок другой пока подкрепление не подойдет хорошо хозяин.
-Ви і вправду думаете якщо я скажу ні то ви підете!.
-Нет!.
-Сам на війні був знаю що в кого зброя в того і правда .
-Где воевал дед ?.
-Де я тільки не воював весь фронт пройшов до Берліна дойшов і за що мені це зараз знов?.
-Дед мы как ты тоже против фашизма воюем, хунту гоняем.
-Ага я бачу ! Чогож тоді в мене ховаєтесь.
-Кучеряво дед базишь.
Командир підійшов подивися йому в очі . Дід лише усміхнувся у відповідь .
-Кто это нас такая принцесса? 
-Не твоє діло сказала баба .Дивляючись прамо у вічі.
Уляна не оговташись ще від вчорашньго жаху просто з вогнем в очах дивилась у вікно де їй намальовувались скрізь туман бадьки.Її душа невідчувала нічого ,погляд був скрізь вікно .Здавалось нічого не зможе повернути усмішку на її обличчя.Погляд відірвав лиш вибух .
-Ооо наши идут!Сказав командир загону.
Пулею вони вибігли з кухні .
-Два слева я с Антохой с права.Пошли!.
-До біса вам дорога .Промовив дів у спину їм.

День за днем Уляна згадувала ніжний голос мами .Як мама проваджала її до школи ,як розчісувала ніжне волося,як розскажувала їй веселі історії.Але настав час не до веселих історій .Миле диття не можгло зрозуміти що коїться.На подвір’я виходити не можна ,у школу йти теж не можна нічого взагалі без дозволу діда або баби робити не можна .Це жорстокі реалії війни.Проходив день за днем тиждень за тижнем і стало спокійно тихо .Баба й дід говорять що нас від когось відбили назад повернули незрозуміло що відбувається.
А відбувається наступне наша героїня стало живим учасником жахливої долі під іменем -війна!

Одного соняного ранку дід розбудивши Улянку, спитав.
-Йдещ зі мною на річку ловити рубу велику маленьку, маленьку велику?
-Звійсно йду!Відповіла Уляна.
Прийшовши на річку дід розклав стульчик .
-Присідай доцю.
-Ага.
-Взагаліто потрібно казати дякую ,ну так треба в принципі.
-Дякую діду!Сказала з похмурою мімікою Уляна.
-Це культура і повага ,це буде означати що ти поважаеш мене.
-А що таке повага ? Здивовано запитала Уляна.
-Повага це ну… це коли щось зробили для тебе щось а тобі приємно від цього тому ти дякуюєш, ну або коли зробили щось не приемне для тебе ти тоже дякуєш хах.
-То тепер мені постійно казати всім дякую чи що ?
-Так! Просто завжди кажи усім дякую .З усмішкою промовив дід.
-Коли ми вже щось спіймаем ?
-Спокійно почекай .Ти знаеш риба взагалі любить тишину.
-А чому ми тоді говоримо ?
-Тому що хтось задає мені запитання не личить мовчати у відповідь.
-Дідусь а коли я піду до школи ?
-Як би донь тобі сказати ,до школи ?А навіщо тобі школа?
-Незнаю но для чогось я туди ходили мені ніхто ніколи не пояснював для чого !
-Ну в першу чергу для знань .
-А що таке знання?
-Ти уся прям в бабу зі своїми запитаннями .Ну знання потрібні як тобі краще пояснити .Дивись ми прийшли ловити рибу так .
-Так.
-Ти знаєш як її ловити ?
-Ні.
-Вот це і називаеться знання , це навички ,досвід .
-І що тепер мені робити ?Якщо я не зловлю риби то ти зімною поділишся ?
-Ну я то звісно що так ,але коли будеш одна голодна хто тобі її зловить ?
-Незнаю .
-Дивись Улянусь люди придумали таку річ як папір потім уже і книжки пішли .В книгах ти знайдеш відповідь на усі запитання.
-А у нас є книжки дома ?
-Навіть як ловити рибу є !У нас дома безліч книжок прийдем додому я покажу де лижить щось цікавеньке для тебе.Клює а ну іди сюда маленька або велика .
-Нічого собі яка велика рибка.
Сонце піднялось високо у гору світило яскраво ніжно дід з Уляною не замітили як промайнули години .Наловишли риби вони вірушили додому.На порозі їх зутріла баба Аня .
-Ось і мої рибаки їдуть .З усмішкою на обличчі промовила вона.
-Баба баба а дід мене вчив рибу ловити і казав що є книжка де я і сама зможу навчитись її ловити.
-Звіснож є йдем у дім.
Баба приготувала рибу усі дружні сіли за стіл.Баба і дід встали перехристились помолились присіли.
-Пригощайся яку рибу наловила таку будеш і їсти.
-А для чого ви вставали і щось говрили .
Здивовано запитав дід .
-Тато і мама не робили так ніколи ?
-Ні.
-Ну ми дякуємо Богу за що дав нам хліб і рибо і що поїсти .Сказав дід.
-А хоба рибу не ловили ми з тобою а зліб не спикла баба ?
-Вистачить теревенити все остине . Промовила баба.
-Дякую баба .Сказала внучка.
Пообідавши Уляна запитала діда .
-Де ці книжки про які ти мені так розказував.
-Пішли вони в сусідній кімнаті.
Зайшовши у кімнату Уляна побачила велечезну шафу в якій книжки були усюди .Уляні сдалось що вона ніколи рініше не бачила так багато книжок хоча насправді вона посто ніколи непомічала їх.
-Тут ти знайдеш відповіді на усі свої запитання !.Гордо промовив дід.
-Ну а яку мені першу взяти з чого почати ?
-Ось тримай !
-Це що ?
-Що що книжка !
-А про що вона ?
-Ну читати ти вмієм вот і розкажеш як прочитаеш .
-Ага .
В руки до Уляни потрапила дуже рідкісна книга з яскраво-синьою обкладинкою.На обкладинці був зображений чоловік тицкаючий пальцем прямо в тебе.