8

   Ми сиділи в кафе. І тут заходить Макс. Було дуже не очікувано його побачити. І дуже не бажано. Артем відразу замітив в мені страх. І це було правдою. Не хочеться щоб повторювались страшні ситуації. Коли Макс до когось із нас буде мати діло. Але він просто сів за столик на проти і дуже уважно за нами дивився. Попиваючи каву. Артем каже:

- Давай будемо сидіти до того моменту коли він піде.

- Давай.

    Сиділи вже не одну годину. А він не йшов. Наверно в нього був такий же план як в нас. 

     Вже 20:47 кафе закривається о 21:00. Він таки не пішов.

- Що ж нам робити?

- Будемо йти першими.

  Сказав суворо Артем, взяв мене за руку і ми пішли. Незабаром я обернулась і побачила, що за нами йде Макс. Десь на 6-7 метрів дальше. І в той момент я ніби то відчула, що зараз щось буде...

    Ми зупинились і побачили як біля нього зупинилась машина чорного кольору. Звідти вийшли ще двоє людей. І тут чути:

- Давайте ви на хлопця, а я на малу.

     Ми почали бігти щодуху. Артема зловили першим. Він крикнув:

- Тікай!

     Я бігла як тільки могла. За мною Макс. Він майже мене наздогнав. Забігла у свою вулицю, а там ожеледиця. Я почала їхати на ногах і невдовзі впала. Відчула як до мене доторкнулася холодна рука. Це був він... Мені просто хотілось кричати. Розумію , що я вже не втічу. Вирішила по доброму його попросити.

- Будь ласка, відпусти Артема!

- Мені він не потрібний, мені потрібна ти!

     Під'їхала та машина він взяв мене за куртку і як тварину кинув на заднє сидіння. В машині були ті два хлопця. Він сів біля мене.

    Їхали ми не менше ніж 30хв. І вот машина зупинилася і ми вийшли у незнайомому для мене селі. Воно виглядає ніби то там ніхто не живе. Макс взяв мене за руку і в прямому смислі потягнув у старий будинок. 

- Ну вот. Заходь!

   Я ввійшла у будинок, він провів мене у кімнату, де було забите вікно. Там дуже темно і холодно. Макс мене там закрив. Мені нічого не залишось робити як сісти і плакати. Була одна надія, що тут зловить зв'язок і Артем побачить мене на карті...