5

  В нас від того моменту йшло все добре. Артем кожного дня дарував мені солодощі. І так по трохи настала зима. Випав сніг. Я поверталася зі школи мене він зустрів. Ми разом йшли. Так заговорилися, що й не замітили як вже дійшли. 

- Каріна, а давай ще трішки погуляєм?

- Я не проти!

- Ваууу) круто! Тоді я піду поки що за мотоциклем, а ти переодягнешся і прийдеш до мене.

- Добре!

Я пішла. Коли я всі свої справи зробила (це зайняло 8-10хв) я вийшла, але на мене чекав не Артем...

- Ну привіт!

- Чому ти тут?

- Багато питань задаєш.

Як можна зрозуміти це був Макс. Я стояла і мовчала, тому що трохи боялася його...

- Ну... Чого ж ти замовкла?

Я нічого не казала... І в той момент він взяв мене за куртку і "сказав" голосніше ті самі слова.

Добре, що Артем вчасно побачив. Кинув мотоцикла і почав бігти до нас. Макс побачив швидко кинув мене лицем в сніг. І почав бігом тікати. Артем вже не біг за ним, а почав стріпувати його з мого лиця. Воно в мене було все червоне і холодне. Артем взявся мене гріти.

Вже ввечері мені мама стала задавати дивні питання. На цю тему. Мені до цього часу здається, що Артем в той вечір все їй розказав...

Минуло трохи часу. Артем проводив мене до школи. Але цей похід був дуже не вдалим. Він серед дороги пошкодив ногу. Як виявилося це була тріщина. Влітку була схожа ситуація та сама нога, але не велика розтяжка. Два дні він лежав і сумував через відчуття переживання, що той знову на мене нападати буде. Але його вистачило не на довго. Вже на третій день Артем приїхав до мене. В нього була нога в гіпсу. Він не хотів щоб я хвилювалася і тому приховував свої відчуття. І казав, що нога вже не болить. Але я бачила, що це не так. 

Він як і тоді почав приїжджати щодня. Але що буде...