1

  Одного дня я сиділа у дощову погоду в дома. На той час в мене була подруга яку звали Маша. Вона була із сусіднього села і мене познайомила зі своїми друзями. Там було два хлопці і одна дівчина. Через деякий час мені в інстаграмі приходить повідомлення від одного з них. Його звали Максим (до речі мене звати Каріна). Отже він пише:

- Привіт! Ти Каріна? Надіюсь я не помилився з профілем)

- Привіт! Так, це саме я) 

- Ти не проти піти погуляти?

Мені було скучно в дома тому я погодилася.

- Так) я не проти.

  На наступний день я збиралась піти на зустріч. Чомусь я думала, що там будуть всі друзі, але коли я прийшла там був лише Макс. Він вигляду на те, що я йому подобаюся не подавав. Тому я була спокійною. Я підійшла ми привіталися і він каже:

- Ходімо! Ми сьогодні лише в двох.

Він з таким тоном це сказав, що в мене аж мурашки по тілу пішли. Але все ж таки якщо прийшла то треба йти. І ми пішли. Він поводив себе як друг, був акуратний зі мною. Но все ж таки я з хлопцем свого віку ніколи не спілкувалася. А точніше в мене не було взагалі друзів можна казати саме так. Бо я в дитинстві не дружила майже ні з ким, але була одна дівчинка це мамина похресниця. Вона мала іншу подружку, а я була на той випадок коли не було з ким гратися. Тому я закрита і сором'язлива людина, але не завжди.

І ось день підійшов до кінця. Чесно кажучи пройшов він дуже не замітно. Ми пройшлися по красивих місцях. Це було як на мій погляд романтично. Були такі роздуми, що я йому подобаюся, але я була м'ягко сказано не струнка.

Ми ще довго з ним спілкувалися, гуляли. Поки він мені не сказав ті самі слова...

- Ти мені подобаєшся!

Я напевно почервоніла... Але тоді відповіла:

- Ти на що натякаєш?

Він з легкою посмішкою промовив:

- На відносини

Я дуже соромилася прокинути зайвого слова, адже в свою адресу не чула такого ніколи.