Акрони

На світанку невелика колона із п’яти броньованих всюдиходів вже була готова вирушити в путь. В кожній машині перебували від чотирьох до п’яти чоловік. Брама розчинилася випускаючи їх за периметр, і колона вирушила в дорогу. Кожен всюдихід був обладнаний плазмовою гарматою. Всі люди були добре озброєні. Антиграв та повітряна подушка дозволяла машинам рухатися не торкаючись грунту. Колона пересувалася вузькою дорогою прокладеною в густих заростях. Оглядати місцевість дозволялося лише в перископи та на моніторах. Командував колоною досвідчений вояк лейтенант Макгрегор. До аванпосту Східний треба було подолати сорок кілометрів у густих джунглях та болотах. Рухалися повільно. На їх шляху з’явилася досить широка річка і Макгрегор повів колону її руслом вниз за течією. Години через чотири вони покинули русло річки і почали підніматися вгору на пагорб. На пагорбі Андрій побачив невелике поселення обнесене стіною. Брама, плазмові гармати на стіні. Їх помітили, брама розчинилася і колона заїхала всередину. Тут були два десятки розташованих по колу споруд з броньованими округлими куполами.

— Аванпост Східний, – оголосив Макгрегор, – зараз ми перепочинемо, висадимо вчених, а солдати поїдуть на пошуки.

Назустріч їм вийшов русявий чоловік, який назвався Мілошем Сімічем.

— Лейтенант Чан сьогодні на світанку прихопив із собою всі три машини і відправились на південь і південно-східний сектор, – повідомив він.

— Отже ми візьмемо для пошуків північ, та схід, – вирішив Макгрегор.

— Хто візьме на себе покинутий аванпост Дальній? – спитав Мілош.

— Ми візьмемо, – відразу ж запропонував Мюллер.

— Розраховую на ваш досвід. Бережіть нашого гостя, – сказав Макгрегор.

Їхній всюдихід виїхав першим і вирушив на схід в напрямку пасма гір на горизонті. Щоб не долати джунглі Родрігес відразу ж спрямував машину по плесах озер та боліт.

— Вирушимо відразу до гірського хребта. Оглянемо околиці аванпоста. Не вірю що вчені щось шукали у болотах.

Мюллер погодився з його думкою. Здавалося болотам та озерам не буде кінця. Та ось, у другій половині дня вони вибралися з болота і стали підніматися вгору. Місцевість стала значно більш сухою. Ліс ріс в основному вздовж схилів, вершини пагорбів були в переважно вільними від чагарів, часто вкриті густим килимом трави та моху. На голій вершині широкого пагорба Андрій побачив округлу споруду. Броньовані стіни, броньований купол. Вона здавалася покинутою. Від споруди, по гребеню пагорба, вздовж яру виднілася викладена кам’яними плитами стежина.

— Ось він, аванпост Дальній. Він давно покинутий. Він знаходиться в сірій зоні. Територія є предметом суперечок з акронами. Під тиском акронів ми покинули його три земних роки тому – пояснив Родрігес.

— На радарі та на сканерах поки-що нічого немає. Пропоную проїхатися по дну яру до хребта. До кордону володінь акронів, – запропонував Мюллер.

— А на аванпост можна потрапити? – спитав Андрій.

— Можна, там панель доступу – відбиток долоні. Достатньо прикласти руку і двері відчиняться. Там і досі є набори для виживання – запаси води, їжі, одяг, станція зв’язку. Також деякі трофеї захоплені у акронів.

— А чому ми не скористаємося стежиною з плит на гребені пагорба?

— Так менше шансів потрапити на очі акронам.

Вони довго їхали по дну звивистого яру.

— На екранах якийсь рух, – повідомив Родрігес.

— Зупини машину, візьміть зброю. Перевіримо. Це можуть бути і якісь тварини, і зниклі вчені і акрони. В останньому випадку нам доведеться пояснювати, чому ми підійшли так близько до межі їхніх володінь.

Вони втрьох покинули машину і тримаючи в руках зброю попрямували далі вздовж яру. Небо над ними потемніло.

— Ротохапи зникли. Буде негода. Оглянемо схили і сховаємося в аванпосту, – вирішив Мюллер.

Дійсно, зграї ротохапів, які постійно плавали у височині зникли. Із-за гірського хребта випливала потужна стіна купчастих хмар. Прогуркотів далекий грім. Зі сканерами в руках, майже бігом вони піднялися до вершини.

— П’ять хвилин і повертаємося до машини. Доведеться затриматися на аванпості Дальній. Схоже ця негода надовго.

— Я бачу рух, – вигукнув Родрігес.

— Я йду по центру яру, Себастіан, піднімися на правий схил, Андрію – на лівий, – скомандував Мюллер.

Андрій став підніматися по схилу, не зводячи очей зі сканера. Раптом він помітив на ньому рух. І тримаючи зброю напоготові став швидко підійматися схилом.

— Тут один об’єкт, я піднімуся і перевірю, – передав він по радіо.

— Зупинись, у нас чотири об’єкти на правому схилі, це акрони, – вигукнув Мюллер.

Андрій поглянув вправо. Там на схилі виднілися чотири фігури схожі на людські. Нижче по схилу від них за величезний камінь сховалися Мюллер та Родрігес. Раптом, за кілька кроків від Андрія у повітрі матеріалізувалася ще одна фігура. Це була жінка одягнута в одяг, з сірих шестикутних пластин. Не прикрита одягом шкіра обличчя та рук була чорною ніби смола. Золотисті очі. Чорне волосся.

— У тебе немає дихального адаптера, – раптом звернувшись до нього промовила вона англійською. Її голос був мелодійний з невідомим дивовижним акцентом