Знайомство зі світом

Наступного ранку Андрій прокинувся удосвіта. Сонце хоча ще не зійшло, проте через ефект розсіювання щільної атмосфери вже давно розвиднилося. Швидко скупавшись під душем, Андрій відчув що пересуватися йому набагато легше. Він майже не відчував подвійної гравітації. Запитав про це Лару.

— Нанороботи адаптують твій організм до умов цього світу. Через пару тижнів будуть завершені перебудова всіх органів, м’язів, кісток, суглобів, сполучної тканини. На цей час утримайся від фізичних навантажень. Ранкові пробіжки також відклади на два тижні, – поінформував його штучний інтелект.

Після сніданку, одягнувши кобуру з бластерним пістолетом, Андрій пішов прогулятися вулицями містечка. Люди саме прокидалися і тому людей на вулицях було ще мало. Над зубчатою стіною периметру виднілися верхівки вкритого синювато-зеленим листям лісу. До кожної кабінки на стіні нагору вела драбина з блискучого металу, очевидно титану. Андрій почав підійматися нагору. Ось він на вершині стіни. Визирнув за периметр. Навколо, куди досягав зір розкинулося безкрайнє зеленкувато-блакитне море джунглів планети. Де-не-де серед джунглів виблискували плеса озер, велика річка, яка огинала пагорб. Безліч тварин кружляли над джунглями. Колонія Посейдон розташовувалася на верхівці широкого пологого пагорба. Вулиці розташовувалися правильними концентричними кільцями вздовж стіни периметру. Діаметр периметру близько десятка кілометрів. Летовище, де стояв його корабель розміщувалося в самому центрі, на найвищій точці пагорба, потім колами йшли ряди оранжерей, вулиці міста.

Андрій вже склав план дій. За кілька тижнів, або більше зібрати всю можливу інформацію про планету, про життя людей на Вавилон-Х і відправити зонд у напрямку Землі. Згодом інший, який дублюватиме перший зонд. На випадок, коли б на Вавилоні-Х не виявилося б людей, Андрій повинен був провести пошуки, потім знову зануритися в криостазис і відбути до Землі. На щастя останній екстрений план тепер не доведеться реалізувати. Крім того слід обов’язково увійти в контакт з акронами, зібрати про них максимум інформації і повідомити на Землю. Щоправда Землі доведеться зачекати майже два століття, доки летітимуть зонди.

Дні проходили один за одним. Андрій вже освоївся в Посейдоні. Нанороботи завершили процес адаптації його організму до умов планети, перебудували внутрішні органи, посилили і зміцнили м’язи, кістки і суглоби стали набагато міцнішими, крім того нанороботи посилили їх нановолокном з нанотрубок, і тепер Андрій міг не боятися забоїв та переломів кісток. Людей ще деякий час дивувала відсутність дихального адаптера. Сему Стюарту він повідомив, якщо нанороботи доведуть свою корисність та необхідність, то їх можна буде увести усім переселенцям на Вавілоні-Х. В місті він міг постійно підтримувати зв’язок з Ларою навіть без радіообладнання, виключно завдяки нанороботам. Блукати містом йому вже набридло, хотілося якомога швидше покинути периметр. І Андрій зрадів, коли одного разу його запросили сісти до гвинтокрила і полетіти в колонію Портсмут на малому континенті. Крім нього та двох пілотів на борту було ще восьмеро людей. Всього – одинадцять. Зашуміли гвинти і машина набираючи висоту і швидкість взяла курс на північний схід. Під ними пропливли вулиці Посейдона, зубчаста стіна периметру, і ось під ними розкинулося безкрайнє море зеленувато-синіх джунглів планети. Де-не-де внизу виблискували широкі прогалини озер, плеса звивистих річок, величезні болота. Під ними пропливла зграя ротохапів. Гвинтокрил набирав висоту. Ось уже джунглі далеко внизу. На висоті десятка кілометрів повітря стало більш розрідженим, що дозволило гвинтокрилу набрати швидкість. Через чотири години на горизонті з’явилася безкрайня поверхня океану.

— Яка сьогодні чудова погода, ні вітрів, ні гроз. Рідко коли доводиться летіти не обходячи дощові хмари, – поділився враженнями молодий пілот Бранко Ковач.

— Прогноз погоди невтішний, в найближчі дні очікують потужні атмосферні фронти, – відповів інший пілот, досвідчений Франц Петерсен.

— Це знову кілька тижнів сидіти без роботи в ангарах, – розчаровано скривився Бранко.

— Що дуже потужні зливи? – спитав Андрій Корбут.

— Не лише зливи. Град розміром з людський кулак, вітри, грім і потужні блискавки.

Надвечір на горизонті нарешті з’явилася блакитно-зелена смуга суходолу. Почалося чергування порослих густими лісами гір та заболочених рівнин. Години через дві вони побачили внизу колонію Портсмут. Зовні колонія нічим не відрізнялася від Посейдона. Андрій вже знав, що кожна колонія отримала назву від корабля, переселенці з якого заснували місто. Такий же широкий пагорб, на вершині якого розташована колонія, зубчаста стіна периметру, концентричні кола вулиць, оранжереї, ангари і летовище в центрі. Саме тут Петерсен і посадив гвинтокрил.

Петерсен повів Андрія познайомитися з керівником колонії, Франческо Торнеллі. Андрій ніс в руках валізку з речами, сумку з обладнанням, на поясі кобура з бластерним пістолетом і бластерний автомат на ремені.

Високий темноволосий італієць Торнеллі був чимось стурбований і заклопотаний. Коли вони обмінялися привітаннями, Петерсен спитав:

— Франческо, що сталося?

— На Східному аванпосту зникли двоє вчених. Дві доби тому виїхали в сіру зону і зникли. На зв’язок не виходять. Вранці посилаємо підмогу для пошуків на Східний.

— А що за сіра зона?

— Нейтральна зона між нами та територією контрольованою акронами.

— Можна мені приєднатися до пошуків? Час вже знайомитися з планетою. Та й акронів хочеться нарешті побачити.