Колоністи

— Стій де стоїш, не рухайся, – раптом почув він.

Його оточила група людей в однаковому сіро-блакитному одязі зі спрямованою на Андрія Корбута зброєю.

— Підніми вгору руки, і не рухайся, – наказав той самий голос.

Люди стояли навколо нього спрямувавши старі плазмові автомати на Андрія. Нижню частину обличчя закривали старі атмосферні дихальні адаптери. Від людей відділилася білява жінка в такому ж сіро-блакитному одязі.

— Ельзо, візьми в нього зразок крові. А ти не рухайся.

Жінка взяла його за руку, трохи опустила рукав комбінезона. І доторкнулася якимось приладом. Андрій відчув укол голки. Пройшла хвилина, доки жінка аналізувала зразок.

— У нього червона кров і звичайна земна ДНК, – нарешті оголосила вона.

— Що сталося, в чому причина такої негостинності? – запитав Андрій.

— Вибач за таку зустріч, але це вимушена пересторога, – відповів кремезний брюнет, в якому Андрій упізнав Сема Стюарта. Стюарт опустив зброю, решта людей зробили те ж саме.

— Частину акронів зовні важко відрізнити від землян. Лише за кольором крові та зразком ДНК. Щоправда серед акронів немає осіб зі світлою шкірою, але ми не раз їх плутали з темношкірими землянами, – відповів інший, цього разу темношкірий чоловік, і назвався, – Джетро Торнеллі.

— Акрони прибули сюди одночасно з нами, вони контролюють дві третини поверхні планети. Ми контролюємо решту. Вже майже чотири десятки земних років ми живемо з ними у стані холодної війни. Часом спалахують збройні сутички. Акронів більше ніж нас, фізично вони сильніші від нас, здатні витримувати більший діапазон температур ніж ми і більш стійкі до дії радіації. Але будова їх тіла практично така ж як і у землян. Тільки кров синього кольору, – додала Ельза.

— Ну що ж, вітаємо тебе в колонії Посейдон. Посейдон – це назва корабля, який нас сюди доправив. Всі поселення тут названі за назвами кораблів. Майже всі знаходяться тут на цьому континенті. Лише колонія Портсмут знаходиться на малому материку, – знову озвався Сем Стюарт.

— А скільки людей проживає зараз на планеті Вавилон-Х?

— Близько трьохсот тисяч. Частина народилася вже тут. Найстарші народилися і виросли на кораблях під час перельоту. Ходімо до міста. Там у нас є чудовий готель. Чудовий за стандартами Вавилона-Х.

Люди повели його між рядами гвинтокрилів. Потім на їх шляху лежали ряди споруд з прозорими куполами.

— Оранжереї. Тут ми вирощуємо врожай. Земні культурні рослини важко пристосовуються до умов планети. Доводиться їм створювати штучні умови. Скло броньоване. Спеціально щоб витримало удари негоди, особливо граду, який в умовах гравітації Вавилон-Х буває досить важким.

Нарешті вони вийшли до рядів одноповерхових будинків. Житлові квартали були розташовані навколо оранжерей та летовища. Час від часу вони зустрічали місцевих мешканців, на вулицях бавилися діти. На всіх були дихальні адаптери. Раптом він почув що його викликає штучний інтелект.

— Ларо, я слухаю.

— Нанороботи завершили перебудову і адаптацію дихальної системи до умов планети. Можеш спробувати скинути адаптер.

Андрій повільно скинув адаптер і зробив перший несміливий вдих свіжого п’янкого повітря планети.

— Одягни адаптер, незабаром почнуть проявлятися симптоми отруєння киснем та азотом при цьому тиску, – попередила Ельза.

— Не почнуть, у мене в організмі нанороботи, які створили спеціальні захисні імплантати по всьому тілу. Я можу вільно дихати повітрям планети. З допомогою Лари ми введемо нанороботи усім переселенцям і ви не будете залежати від адаптерів.

— Це було б чудово. Ми б стали справжніми вавилонянами. Акронам адаптери не потрібні. І це вже багато років надавало їм перевагу, – зрадів Стюарт.

— А чому місто обнесене стіною? Для захисту від акронів?

— Ні. Периметр потрібен для захисту від небезпечної фауни Вавилона. Вихід за периметр лише зі зброєю, групами не менше трьох чоловік і як правило в броньованих машинах, – пояснив Сем Стюарт.

Андрій поглянув через зубчасту стіну. Навколо міста куди не кинь оком синів неозорий ліс. Між будинками також росли дерева, кущі та трава дивного синьо-зеленого кольору. Ельза перехопила його погляд.

— Земні рослини не можуть зростати під відкритим небом. Лише під куполом у штучній атмосфері. Тому тут лише місцеві види.

— Ось ми і прийшли.

Готель, як виявилося розміщувався у звичайному будинку.

— Цей провулок – всі будинки-готелі, розташовуйся, все необхідне тобі принесуть, – підтвердив його здогад Стюарт.

Ось він зайшов у приміщення. Не лише зовні, але й всередині все було дуже схоже на звичайний земний будинок. Меблі були виготовлені з матеріалу що нагадував дерево, побутова техніка нагадувала земну позаминулого сторіччя. На вікнах він помітив грати.

— Іноді в місто проникають небезпечні тварини. Грати для захисту від них. Це переважно літаючі види, – пояснила Ельза.

— Я хотів би оглянути поселення.

— Добре. Я буду вашим гідом, – відповіла Ельза, – тобі потрібна зброя, без плазмового пістолета в місто ніхто не виходить. Навіть діти старші 10 років носять зброю. А молодші граються виключно в спеціальних огороджених майданчиках.