Посадка

Нарешті хвороба остаточно відступила і Андрій зміг приступити до виконання місії.

— Ларо, увімкни оглядові камери, я хочу нарешті побачити цей загадковий Вавилон-Х.

Засвітилися екрани і на них виникла величезна сфера планети. Обриси материків, океанів проступали крізь марево хмар. Нічний бік планети безперервно прорізували безліч блискавок.

— Яка ж вона величезна. Набагато більша за Землю. Здається не дуже гостинний світ.

— По прибуттю, я скинула на планету зонди. Їхні дані збережені в пам’яті, можеш переглянути.

Андрій одним дотиком до клавіатури вивів на екран колонки літер, цифр, знаків.

— Планета помітно більша за Землю, гравітація удвічі перевищує земну. Тиск атмосфери біля поверхні в три рази перевищує земний. Чотири п’ятих планети вкриті океаном. Чи могли вони вижити тут?

— Склад атмосфери дозволяє припустити, що людина могла тут вижити: Азот – вісімдесят два відсотки, кисень – шістнадцять, аргон – майже два проценти, є також вуглекислий газ і мізерні домішки інших газів. Атмосфера цілком придатна для життя, – відповіла Лара.

— Але більший тиск, кров може насичуватися азотом і аргоном. Це все одно, що тиск на глибині тридцяти метрів під водою на Землі. Малоймовірно, що вони з самого початку могли тут перебувати без апаратів для штучного дихання.

— Так, для початку це становитиме для людини проблему. Але завдяки нанороботам у твоїй крові ти без проблем адаптуєшся до атмосфери планети Вавилон-Х. Треба лише їх трохи перепрограмувати, – відповів штучний інтелект.

— Але ж у цих людей ще не було нанороботів.

І тут, із-за величезної сфери планети Вавилон-Х випливла куля менших розмірів. Супутник. Величезний, розміром з планету Марс супутник планети.

— На ньому немає життя, у всякому разі високоорганізованого, – випередивши його питання відповів штучний інтелект. – Атмосферний тиск тут всього десять відсотків від земного, кисню три проценти, решта – суміш азоту, вуглекислого газу, аргону, диоксиду сірки. Вода є, але через низький тиск і вона майже вся у вигляді пари. Є навіть хмари, але на поверхні рідкої води немає.

— Цікаво, яке життя на Вавілоні-Х? – спитав Андрій Корбут.

— Сканування та дані зондів свідчать, що континенти вкриті густими лісами. Ще більші ліси існують в океані планети на величезному шельфі навколо континентів. Дослідження планети обмежилося лише скиданням зондів і коротким скануванням через Протокол Альфа.

Андрій знав, що Протокол Альфа рекомендує, у випадку можливості існування розумних істот на планеті, залишатися для них непоміченими. Крім того штучний інтелект мав інструкції, що всі рішення повинна приймати людина.

— Континентів я бачу тут три. Найбільший, менший і ще менший. Навколо них мережі островів. Нашим головним завданням є знайти людей. Спробую зв’язатися з ними традиційним способом. Чи є якісь джерела радіохвиль з планети?

— Так, є. Частина з них схожі на сигнали земного походження. Але є і такі, які я не змогла ідентифікувати, можливо інопланетного походження.

Андрій натиснув кілька клавіш на пульті. Тепер Дельфін міг вести радіопередачу на всіх діапазонах радіохвиль. Кілька хвилин він роздумував.

— Доведеться ризикнути. Навіть якщо нас слухатимуть чужі.

— Тобі вирішувати.

— Увага, Вавилон десять, говорить корабель розвідник Дельфін, озвіться!

Коротка пауза.

— Вавилон десять, я Дельфін, відповідайте.

Майже годину Андрій посилав цей сигнал. І вже почав втрачати надію отримати відповідь, як раптом, крізь шурхіт та потріскування перешкод почув чоловічий голос англійською мовою:

— Я Посейдон, Дельфін, назвіть себе. Хто ти?

— Я Дельфін, корабель-розвідник з планети Земля. Моє завдання – довідатись про долю експедиції відправленої на планету Вавилон десять. З ким я розмовляю?

— Я радіостанція колонії Посейдон, з тобою говорить капітан Сем Стюарт. Як твоє ім’я? Може давай увімкнемо зображення?

— Мене звати Андрій Корбут. Сто вісімдесят вісім років тому я відправився із Землі до планети Вавилон-Х. Весь цей час я провів в кріогенній камері.

— Коли наші предки покинули Землю тоді ця технологія ще не працювала.

Екран засвітився і на ньому виникло зображення високого кремезного брюнета в одязі сірого кольору.

— Вітаю, тебе, капітане Стюарт.

— Моє вітання, капітане Корбут. Вітаємо тебе з прибуттям на Вавилон-Х.

У вас там є місце, де я можу здійснити посадку? Чи можна дихати атмосферним повітрям?

— Є, це наше летовище. Орієнтуйтесь на радіомаяк. Місце посадки в центральній частині середнього континенту. На округлому плато. Повітря придатне для дихання, щоправда ми змушені користуватися дихальними адаптерами. Коли вийдеш з корабля не забудь одягнути адаптер. Скафандр не потрібен. З мікроорганізмами планети ми навчилися справлятися та й небезпечних для нас вірусів та бактерій тут мало, більшість не здатні паразитувати на чужорідних білках та ДНК землян. Але є вдосталь небезпечних тварин та рослин. Капітане Корбут, намагайтесь не проходити над великим континентом і бажано уникати малого материка. Там територія зайнята акронами.