Розділ 9. ЧарлІ

Чарлі був типовим німцем. Високий, стрункий, блондин із блакитними очима й чарівною усмішкою, але при цьому абсолютно холерик — і водночас педантичний і законослухняний. Як усе це поєднувалося в одній людині — збагнути було неможливо. У свої 26 він уже досяг певного успіху: мав хорошу, високооплачувану роботу, пристойне авто та фургон для подорожей. Він рідко відмовляв собі в чомусь і двічі на рік змінював моделі телефонів та комп’ютерів на ті, які вважав найкращими.

Та попри все це, Чарлі був дуже незадоволений своїм життям, своєю роботою і своєю країною. Саме тому він залишився в чаті самотніх сердець в Інтернеті й навіть став там адміністратором. Раптом на його телефоні загорівся значок чату — надійшло повідомлення про термінову зустріч. Алекс зібрав усіх разом, щоби зробити важливу заяву:

— Друзі, ви всі тут? Я зараз напишу повідомлення, яке одразу ж видалю в себе й у вас після того, як ви його прочитаєте. Небезпека! Повинен зізнатися: я маю контакт з Американським управлінням космічних досліджень, і моїм куратором був інопланетянин з планети Футисса, в сузір’ї Тельця, в скупченні Плеяд, який наразі прибув на Землю. Щойно він передав мені всі технології, необхідні для завершення проєкту «Вавилонська вежа». Він поділився з нами цими знаннями, бо вірить, що ми зможемо донести його ідею гармонійного суспільства й держави, у якій у найближчому майбутньому можна буде жити без війни, без конкуренції, без бідності й хвороб — щоб ми передали це нашим співвітчизникам та іншим людям на планеті. Будь ласка, не копіюйте це повідомлення й не пересилайте його нікому. Ви можете просто записати його на аркуші паперу, щоб мати час обдумати сказане. Я вас усіх люблю. До швидкої зустрічі. Чекаємо нового повідомлення.

Чарлі прочитав повідомлення й зробив скріншот. У нього не було сил зараз переписувати щось на папір. Щойно він почув у новинах про смерть Андреаса — йому було всього 22 роки. Він був другом Чарлі з Бургундії, з яким той грав в онлайн-ігри й іноді просто балакав у Telegram про різне.

Андреас був значно молодший, але його думки були такими зрілими, такими цінними. Коли він поїхав воювати в Україну, Чарлі сприйняв це як дитячу дурницю. Але не зараз — не після майже двох років, коли він прочитав у стрічці кілька рядків з листа Андреаса до матері:
«Війна — це прокляття людства, бо вона ніколи не помирає. Завжди знаходяться "справедливі" причини, за які треба боротися й помирати, змагатися з божевільними, які хочуть знищити все навколо себе заради дріб’язкових цілей…»

Чарлі захлинувся. На очі навернулися сльози, але він проковтнув їх.

Андреас помер 16 лютого. А 16 лютого 2024 загинув російський герой Навальний. І того ж дня не стало Гріара. Все навколо починає валитися. А нас кличуть на барикади. Пора вишикуватись для нашого майбутнього. Пора добудовувати Вавілонську Вежу.Вавилонську вежу не змогли добудувати у давнину, бо люди втратили спільну мову. Але зараз — ми майже на фініші. Історія циклічна, але кожен її виток виносить нас на новий рівень розуміння. У чаті «Самотні серця» ми знайшли не просто перекладача між мовами — ми відкрили перекладача між душами. Проєкт, що починався як лінгвістичний експеримент, перетворився на світоглядну революцію.

Висновок

Все почалося з простого запиту: «А чи можемо ми розуміти один одного без посередників?». У час, коли штучний інтелект уже перекладав тексти за долі секунди, жива розмова між людьми з різних куточків світу все ще залишалася недосяжною вершиною. Алекс працював над додатком, що мав на меті синхронізувати усне мовлення з миттєвим перекладом у реальному часі — через телефон і навушники. Але з самого початку було зрозуміло: цього мало. Бо мова — не лише слова, мова — це контексти, емоції, культура, інтонації.

І тоді команда вирішила створити не просто технічний перекладач, а систему, здатну розпізнавати наміри, стан, навіть внутрішні коливання. Це був виклик — технічний, етичний, філософський. Але саме тому він став глибоким. У «Самотніх серцях» об'єдналися лінгвісти, програмісти, нейропсихологи, соціологи, філософи — і навіть поети.

Алекс передав фінальну версію програми Джону, Чарлі протестував її у Берліні на вулицях під час міських дискусій. Гермунда представила можливості платформи на конференції з прав людини у Гетеборзі. Фархад захистила наукову роботу з цієї теми в Лейпцигу, продемонструвавши, що синхронний переклад може не тільки руйнувати мовні бар'єри, а й знижувати рівень упередженості та агресії під час переговорів. Бі підготувала аналітичний звіт для представництва ООН у Шанхаї, а Алі, незважаючи на всі ризики, запустив експериментальне тестування в Тегерані.

Даша, яка колись не вірила в любов, написала маніфест для асексуальних людей про значення душевного зв’язку й поваги до іншості. Боян нарешті зустрівся з Фархад на нейтральній території в Туреччині. Їхня розмова була коротка, але глибока — слова вже не мали такого значення, бо їхні серця були налаштовані на одну хвилю. І, можливо, саме синхронний перекладач навушника допоміг їм не боятися мовної тиші — лише мовчання, яке не потребує перекладу.

Аня, «Вітерець», зібрала всі тексти, уривки з чату, публічні ідеї та записала першу чернетку майбутньої Конституції Нового Суспільства. Це був маніфест мрії, що стала можливою. Можливою не тому, що була ідеальною, а тому що була щирою. Люди різних мов, релігій, ідентичностей, досвідів — знайшли спосіб бачити одне одного й не боятися цієї інакшості. У цьому допоміг перекладач — але не лише технічний, а насамперед людський.

Чарлі створив фреймворк — віртуальну платформу для прямої демократії. Тепер кожен, хто пройшов перевірку на усвідомленість, мав доступ до участі в управлінні. І вперше в історії — не голосував за когось, а голосував ресурсами за конкретні проєкти. Не держава вирішувала, що тобі потрібно, а ти сам обирав, на що витратити свої 10% податку. Переклад тут теж грав ключову роль — бо рішення, які приймались у спільнотах, мусили бути чутими всіма. А коли кожен розуміє кожного — починається справжня демократія.