Розділ 7. Алі.

А це Алі — типовий підліток, що ще не досяг повноліття: худорлявий, високий і незграбний, з копицею чорного неслухняного кучерявого волосся на голові й дуже сумними східними очима. Він майже не був схожий на араба: у нього була дуже світла шкіра та доволі європейські риси обличчя. Злі язики часом доносили до нього чутки, ніби його справжнім батьком був американський солдат, а не чоловік його матері. Та він у це не вірив. Мати дуже його любила й балувала, а батько був надто суворий і вимогливий.

Алі, незважаючи на молодий вік, був природженим філософом. Він виріс у фундаменталістській ісламській родині, однак його розум повстав і не захотів приймати релігійні догми. Тим не менш, він вивчив Коран — це допомогло йому аналізувати тексти й мислити над запитаннями, які крутилися в його кучерявій голові.

Алі виріс у часи так званої американської окупації, тому мав змогу відвідувати звичайну загальноосвітню школу й вивчати сучасні цивілізовані науки. Він мріяв вступити до університету, але не міг вибрати між факультетом інтелектуальних технологій та факультетом філософії. Його успішність була дуже високою, і він сподівався вступити до престижного американського університету.

Але Аллах розпорядився його долею інакше. Щойно він отримав атестат про середню освіту, в країні почалася війна. Незабаром після відходу американців таліби всього за кілька місяців захопили країну. Час прогресу й розвитку закінчився. Почалися терор і депресія.

Алі не встиг залишити країну. Він не розумів, що йому робити, як далі жити. А потім почалась епідемія. «Не було би щастя, та несчастя допомогло», — казав його батько, дізнавшись цей вислів від радянських солдатів. Через епідемію Алі міг залишатися вдома та користуватись інтернетом, коли батько був на роботі або зі своїми друзями-терористами. Мати підтримувала його як могла, ховала від батька смартфон і потай дозволяла користуватись ним у безпечний час.

Алі випадково натрапив на чат Lonely Hearts Chat, який зачарував його особливою функцією: програма запитувала, чи хочеш ти спілкуватися рідною мовою, і коли він обирав афганську, усі повідомлення автоматично перекладались. Це справило на нього враження. Спершу він просто читав повідомлення, як роман, а згодом почав писати сам.

У чаті обговорювали всі ті проблеми й теорії, про які йому не було з ким поговорити в реальному житті. Алі спала на думку ідея — удосконалити програму перекладу з однієї мови на іншу, створивши окремий блок навушників, програми яких розпізнають мову співрозмовника та автоматично синхронно перекладають на рідну мову іншого. Це було доволі складне завдання, але його підтримали в чаті, ідея стала проектом «Вавилонська вежа», і робота розпочалася.

Поступово Алі набирався довіри до своїх співрозмовників, і після тривалих роздумів вирішив поділитися з ними своїми найпотаємнішими думками про Бога й людину.

Чат. Думки про природу речей

У підручниках головне питання філософії подається як питання про первинність свідомості або буття. Але саме формулювання цього питання є дивним — існування чого саме? Це питання виникло через примітивізацію свідомості. З’єднавши свідомість з особистістю Бога, фактично створивши Бога за власним образом і встановивши тим самим його вторинність, філософи породили парадокс, подібний до проблеми курки й яйця, і почали будувати мислення світу навколо спроби пояснити цей парадокс.

Насправді ж через багатьох людей і різні тексти нам неодноразово відкривалася інша картина світу, завдяки якій ми розуміємо, що свідомість і буття не є унікальними. Існує первинна вища творча свідомість, яка проявляється в істоті, званій природою, — і ця істота абсолютно гармонійна й досконала, вона є саморозвивальною відкритою системою.

Тому атом буття — природи — не може бути землею, вогнем, повітрям тощо, бо це єдина частинка, яка складає різноманіття, свідомість, що водночас стає частинкою матерії, тобто проявляється у формі існування.

Існує також вторинна свідомість і вторинне буття. Вторинна свідомість належить людині або іншому матеріальному носієві — вона є продуктом буття та пізнання як буття, так і самої себе. І в той момент, коли вторинна свідомість досягає такого рівня, на якому вона пов’язується з первинною свідомістю, вона стає творчою вторинною істотою.

Ісус і багато інших міфів та легенд свідчать нам про таку можливість — що вторинна свідомість може змінювати природу матеріальних субстанцій: наприклад, перетворювати воду на вино або оживляти мертвих. Це не чудеса, а норма для розвиненої свідомості.

Якщо ми приймемо таке світобачення, то наше освіта, соціальна структура, економіка й наука зазнають повного перетворення. Парадокс зникне, і ми припинимо шукати подібності з природою та тваринним світом, розуміючи, що наше природне становище в ньому — це творення власної сутності поза свідомістю.

Людина — надзвичайно складна відкрита система, що розвивається й не має чітко визначених алгоритмів, як квантовий комп’ютер, і має нескінченну кількість ступенів свободи. Кожна людина обирає свою базову модель у кожен момент власного лінійного часу: люди, напівлюди, нелюди.

Це важко осягнути. Ми вважаємо, що важливі вік, освіта, соціальний статус, історичний період. Ми думаємо, що умови життя формують риси особистості. Але ми мислимо так лише тому, що прагнемо триматися за спрощене сприйняття, щоб мати опору в реальності лінійного часу.