Розділ 5. Гермунда

Гермунда була по-своєму унікальною. Навколо неї природа дихала життєствердністю. Швеція — країна, де казкові ліси танцюють у світлі вічного сонця. Її природа ніби висічена з мрії: зелені пагорби, укриті м’яким килимом яскравих квітів, тягнуться до самого далекого горизонту. Тут води озер і річок сяють, як перлини на зеленому килимі, й запрошують мандрівника зануритись у їхні загадкові глибини. Уздовж берегів простягаються неймовірні ліси, де стовбури вікових дерев тягнуться до неба, ніби торкаючись зірок. З темної глибини лісу долинають пісні птахів і шепіт листя, створюючи мелодію природи, що наповнює серце спокоєм і натхненням. У північних широтах Швеції небо грає барвами північного сяйва й розмальовує темне полотно ночі яскравими променями світла. Зими тут суворі, але красиві: вони вкривають землю білим покровом снігу й криги, перетворюючи навколишній світ на казковий крижаний пейзаж. А літо приносить свіжість і життя, наповнюючи повітря ароматом квітучих лугів і сяйвом яскравого сонця, що не поспішає ховатися за обрій. Це країна, де природа дарує диво за дивом, нагадуючи кожному про велич і красу навколишнього світу.

Гермунда не була такою фанатичною прихильницею екології, як Ґрета Тунберґ, але її цікавили екологічні питання, як і багатьох представників її покоління. Довгі північні вечори навіювали романтичні мрії. Гермунда дуже любила читати; вона прочитала багато любовних романів, чимало книжок з психології розвитку й зрештою дісталася до соціальної та політичної літератури.

Багато громадян інших країн вважали Швецію країною з майже ідеальним соціальним устроєм, але Гермунду непокоїв той факт, що у Швеції дуже високий рівень самогубств, особливо серед молоді. Вона намагалася це зрозуміти, скрізь шукала відповідь на це болюче запитання.

Гермунда не була красунею: фігуриста молода жінка з копицею фіолетових кучерів, яка часто сиділа сама біля каміна взимку або на гойдалці в саду влітку — і майже завжди з книжкою в руці. У школі вона була закохана в хлопця, який зовсім не звертав на неї уваги, тож вона вирішила, що чоловіки її більше не цікавлять. В університеті вона закохалася в дівчину, але й цей роман виявився не дуже вдалим: дівчина була не лише ревнивою, а й у чомусь навіть деспотичною.

Та все ж вона не впала у відчай — вона спілкувалася з віртуальними друзями в Telegram і писала натхненні фанфіки про Гаррі Поттера. Під час епідемії Ковіду вона потрапила у хвилю всіх обмежень і , гуляючи в інтернеті , випадково зайшла в чат самотніх сердець. Це була приємна нова пригода, ніби вона повернулася додому — на свою далеку планету, з якої колись прилетіла на Землю й випадково тут заблукала.

Вже восьма вечора. Пора подивитися, що нового написав Алекс у нашому чаті.

Чат.

— Податки в їхньому нинішньому вигляді втратили будь-який сенс. Існує лише один вид податку — десятина, тобто 10% доходу сім’ї понад розумну потребу (середній якісний показник у державі). Але грошова сума, що сплачується до бюджету у вигляді податку, сплачується також із особистого доходу. Податкову карту заповнює голова сім’ї, який розпоряджається цими коштами згідно з установленим відсотком, але самостійно вирішує, на яку конкретну соціальну програму повинні піти ці кошти.

Сім’я є первинною соціальною одиницею. Вона формує споживчий пакет на поточний рік, на кожен рік п’ятирічного плану економічного розвитку, згідно з основними показниками десятирічного стратегічного плану. Сім’я складає інвестиційний план свого внеску в економіку, виходячи зі своїх матеріальних, інформаційних, культурних, духовних тощо потреб і інвестиційних можливостей. Сім’я є єдиним платником податків. Жодні інші види податків у державі не дозволені.

Основне завдання будь-якої державної установи — забезпечення якості життя своїх громадян. Якщо кожен громадянин самостійно й без посередників формує свої потреби та з самого початку має рівні можливості — не буде створене середовище, що сприяє корупції, шахрайству, крадіжкам тощо.

Інвестиційні, податкові та споживчі карти — це не гроші, не папірці, вони не піддаються інфляції чи коливанням ринку. Це 100% товарні карти, повністю забезпечені якісно виробленими товарами. Немає сенсу виробляти неякісні товари, бо їх не можна продати комусь іншому. Вони потрапляють на одну з ваших карт, і ви будете використовувати їх або як споживач, або як отримувач трудового еквівалента, або як отримувач соціального блага.

Є спільні потреби — чудово! Від цього нам не втекти: нам потрібне суспільство і суспільний устрій. Але він, звичайно, може бути справедливим. Податок може бути, але лише один — і тільки з людини (від душі), десята частина, і не на копійку більше.

Жодних пенсійних фондів, жодного ПДВ, жодного податку на прибуток, фонду заробітної плати тощо — лише абсолютно прозорий податок на дохід дорослого соціально активного громадянина працездатного віку — від 18 до 55 років.

І найголовніше: ніхто, окрім вас, не може розпоряджатися цим податком, бо він сплачується на вашу податкову кредитну карту. Не депутати в парламенті, а ви самі голосуєте своїми грошима за програми, запропоновані урядом, перераховуючи кошти зі своєї карти на їхній рахунок — так само, як ви переводите їх до лікарні або школи, де навчаються ваші діти.

Ви справді, не віртуально, а насправді, стаєте інвестором тієї чи іншої соціальної програми, підтримуючи її своїми грошима. Єдине обмеження — ви не можете використовувати ці кошти для інших цілей або залишати їх без руху. Наприкінці місяця, якщо ви самостійно їх не використали, вони автоматично зараховуються до резервного фонду держбюджету.