Частин 6

Чуть пізніше, вдома, лежачі на дивані, я знову зайшла в Tinder.

— Продовжуєм далі шукати? — спитала я Фелікса.

— Я знав, що кохання не приходить з першим клацанням, — але я також знав, що в світі, де існують люди, які цілують котів в носа, є шанс знайти когось, хто прийме і пітьму.

—Гарно сказав. 

Тож я відкрила фільтр щоб налаштувати кращі рекомендації:

«Цінує тонкий гумор.

Не боїться темряви.

Може слухати про існування без сенсу не позіхаючи.»

І ось…

Профіль.

Нікнейм:

@morticia_inside

⠀Опис: 

«Немає нічого прекраснішого за когось, хто сидить поруч й не робить незручних пауз.»

⠀Фото — дівчина у чорній футболці з надписом «нема що втрачати, крім гідності» сидить на підвіконні з книгою.

⠀— Гортай праворуч, — тихо сказав Фелікс.

Я гортнула.

Карл привертаючи увагу хряснув дверкою шафи.

— Я просто хочу пожити в спокої. Без порталів, Tinder-романів і божевільних жінок… вирощувати красиву міцелію. Рідкісний білий гриб. А не оце от все…знайомство з меланхолійною Пітьмою без філософії. Тьфу.

— Я маю філософію, — тихо озвався Фелікс із кутка.

— О вибач, — зіронізував Карл. — «Народився в темряві, жив у темряві, шукає того, хто прийме мою темряву», велика філософія.

— Ви обоє моя карма, — видихнула я намагаючись замʼяти назріваючий конфлікт.

Фелікс мовчав.

Я позіхала.

Карл займався грибами.

Все як завжди.

— Вася ти хочеш спати?

— Я не впевнена, може ще трохи погортаєм Tinder пошукаєм ту саму для тебе….

Карл закашлявся.

— Грибам до речі також треба сон. І стабільна енергія в квартирі. А ці ваші зустрічі викликають збої в атмосфері житла.

— Ти теж ще той збій  в атмосфері.

— Це пасивна агресія?

— Це втома Карл.

Я вже сповзала по подушці, прямим курсом в глиб під ковдру коли Фелікс шепнув (пітьма вміє говорити пошепки):

— Вась... я хочу зустрітись із нею.

— ммм з ким? — прохрипіла я, бо шаріки в голові заповілюнювалися, і думки геть не думалися.

— Luna_Enigma999 пішла. Але @morticia_inside – це... це вона.Ти читала її опис? «Немає нічого прекраснішого за когось, хто сидить поруч  й не робить незручних пауз.» Це про мене! Я – абсолютно розумію про що вона!

— Ага, але всі зустрічі потім, жертву вибрали, а зараз спати!

— Вася, ти не розумієш! Це доля! Вона та сама, це — кармічна спорідненість!

— Добре, зустрінетесь, — повторила я, — А зараз спати, а то кармічна спорідненість буде в тебе з моїм будильником, якщо ти мені не даси поспати. І я не хочу, щоб твій роман зіпсувався через поганий  сон у  мене. 

З шафи висунувся Карл, аж очі блищали від бажання тоже щось сказати.

— А я? Я тут цілодобово намагаюся вивести стабільну грибницю! Я виводжу ідеальний Мухомор! А ці ваші романтичні вібрації — це як кара на мою голову! Твоє емоційне напруження, Вася, шкодить міцелію, а його екзистенційна тривога — це просто катастрофа для спор! Мені потрібен спокій. Я — домовик, а не оператор шлюбної агенції для особливих!

— Ви обидва думаєте лише про себе! — тепер Фелікс уже не шепотів, а нормально так говорив, чуть не підіймаючи голос. Пітьма в кутку кімнати почала закручуватися, відкидаючи дивні, викривлені тіні. — Я сім століть чекаю! Сім століть! Ти — просто спиш, він — грається з грибами! А я хочу кохання! Хочу обіймів! Хочу знайти ту, хто не злякається коли я випадково розвоплощуся і буду лиш тіню!

— Я не граюся, я працюю! —обідився Карл.

— А я не просто сплю, я відновлюю ресурси, щоб мати змогу платити за хату щоб ми всі не опинилися на вулиці, бо крім духовного світу і вашого казкового є ще матеріальний де все залежить від грошей!— ніби правильно сказала я, але щось після цих слів стало обідно. 

Повітря в кімнаті стало густим і важким, як холодний квас. Шкарпетки на підлозі здавалися символом мого безтолкового життя.

— Добре…— видихнула я. — Ні. Сьогодні. Ніяких побачень. Я лягаю спати. І не хочу чути про жодну кармічну спорідненість до завтрашнього вечора.

— Тоді й не буду говорити. — просто, без емоцій сказав Фелікс. Пітьма навколо зникла, залишивши куток просто... порожнім. Навіть зелений індикатор роутера здавався яскравішим.

— І чудово! — крикнув Карл, в спину пітьмі, зачиняючи дверцята шафи. — Я займатися медитацією. До наступної фази Місяця не турбувати.

Я впала на ліжко. Кімната мовчала. Я хотіла допомогти, а отримала тишу.

—Добраніч...—наостанок нідокого не звертаючись прошепотіла і врешті заснула, точніше втомлений всіма подіями мозок просто відключився.