Частина 4

До побачення готувались ґрунтовно.

Фелікс вимагав “щось зі стилем, але не викликаюче”. Я сказала, що в мене тільки арома-свічки “мʼята-огірок” і підсвічник у формі кота з відкритим ротом.

Він сказав:

— Сучасне мистецтво — теж форма інтригуючої подачі. Хоча дічь ще та.

Сусідка, яку як виявилось, звали Жу-Жу, прийняла запрошення з таким вигуком, ніби я покликала її на участь у конкурсі “Таролог року”.

— О, я знала, що Всесвіт мене готує до чогось незвичайного! — сказала вона. — Я щойно витягнула на картах “Місяць”, “Коханців” і “Чотири кавових зерна”! Це знак!

Я не знала, що в таро є кавові зерна, але Жу-Жу була така натхненна, що я не ризикнула заперечити.

О девʼятій вечора я накрила стіл. Дві тарілки (навіщо — не знаю), келихи з мінералкою і мисочка з мигдалем (Карл грозився проклясти мене, якщо я торкнусь його запашного чаю).

Свічки горіли. Кіт-підсвічник дивився в пітьму, бо його повернули мордою до Фелікса.

Темрява в кутку кімнати наче стала щільнішою, навіть… як це сказати… підтягнула живіт. Пітьма зібрався на побачення.

Жу-Жу прийшла в білому, з вінком з лаванди на голові, у супроводі хомʼяка з фіолетовим пушком, як жертви радіоактивних дослідів.

— Це мій Френк, — сказала вона. — Він балансує енергетику приміщення.

— А Фелікс балансує… темряву, — пробурмотіла я й запросила її сісти.

І от вони… спілкувались.

Фелікс говорив низьким, приємним голосом, і, здається, навіть намагався кокетувати:

— Ви маєте дуже насичену ауру, Жу-Жу. Особливо в спектрі… бордо.

— Це тому, що я вчора пила каркаде і медитувала під звуки вулкана.

— Ммм, ви вогненна стихія.

— О, ви бачите мої стихії?

Я пішла на кухню. Якщо вже мої свічки горять для пітьми, я хоча б зроблю собі чай.

Карл сидів на холодильнику, вкрившись рушником, як коконом.

— Вони зʼєднали чакри. Я відчуваю це нирками.

— Заспокойся. Все добре.

— Оце твоя “СРАКА не зачепить мій дім”-Карл махнув у бік кімнати. — Там уже щось пульсує! А якщо пітьма зачне енерго-духовне створіння?! А в мене тут культура!

І тут пролунав звук.

Ніби щось засвистіло.

Потім — клацнуло.

І далі Жу-Жу закричала:

— Його немає! Він розчинився! Це випробування!

Я влетіла в кімнату. Кіт-підсвічник лежав на боці. Свічки згасли. Фелікс… зник.

Темрява була звичайною. Холодною. Мертвою. Порожньою.

— Він залишив мене! — Жу-Жу ридала. — Це був урок!

— Це була вечеря, — буркнула я.

Карл вже читав в інтернеті що робити:

— “Якщо ваша пітьма зникла під час побачення: три причини та один недорогий екзорцист. З промокодом —20%.”

— Ти що, гуглиш?

— Я завжди готуюсь до катастроф.

Фелікс повернувся через три години.

— Вибач, — сказав він. — Жу-Жу захотіла подивитись у моє справжнє “я”, і… ну… я розчинився.

— Тобто literally?

— Так. Але це був цікавий досвід.

— І що далі?

— Можна ще побачення?

Карло з шафи тихо заскиглив.

Я сіла, налила собі чаю і подивилась на Фелікса.

— Добре. Але наступного разу — без зникання.