Вступ. Як усе починалось…

У кожного дорослого є межа.

У когось-після сьомої чашки кави.

У когось-після третього дедлайну за день.

У мене-коли я опинилася о третій ночі на підлозі з ковдрою на голові, посварилася з пітьмою, яка жила в кутку кімнати, і шепотіла домовику в шафу, щоб той перестав дутись.

Почалося все, як у всіх: вигорання, прокрастинація, багет з сиром на вечерю, ще один день у компанії з гордою абревіатурою СРАКА. Повна назва «Стратегічна Розробка Аналітичних Концепцій і Адаптацій». Що ми там розробляємо-не знає навіть керівник відділу. Але зарплата падає щомісяця, тому всі мовчимо.

Я-звичайна. Без суперсил, без доленосного татуювання на лопатці, без стародавнього прокляття в роду.

Я маю диплом, смартфон  у якому завжди 17% заряду і хронічне безсоння, з яким ми знайомі ще з 2014-го.

А потім у кутку моєї кімнати зʼявилась пітьма.

Спочатку просто темрява. Потім-присутність. Потім-голос.

— Привіт-сказав він.

Я подумала, що це сон. Ну або епізод вигорання. Або результат того, що я зʼїла піцу, яку варто було б викинути ще минулого тижня.

Але пітьма не зникла.

Вона залишилася.

І почала зі мною говорити.

Каже, його звати Фелікс.

Він Темна Сутність. Але з поетичними нахилами і драмою в серці.

Шукає любов. Каже, що втомився бути сам. Хоче романтики, спільного перегляду фільмів і розуміння.

Ну, знаєте-як всі ми.

Тільки він-пітьма.

А ще в шафі живе домовик Карл.

Я виявила це через пару тижднів після спілкування з  Феліксом. Просто одного разу проснулася в шафі й знайшла там маленького чоловічка в зеленій круглій шапочці (Карл каже, що вона допомагає подорожувати між світами), з дивною бородою.

Він сидів на моїй стопці книжок з психології, бубонів щось про “енергетичне безглуздя”, і дуже серйозно просив не чіпати червоні грибочки з крапками.

Карл-інтроверт.

Не любить, коли говорять гучно.

Особливо- після 22:00.

Вирощує "емоційно стабілізуючі гриби" й зберігає запаси трав для "емоційної дефібриляції".

Ми думаємо він "залежний" але цього не говоримо домовику. Боїмося його образити.

Словом, з того моменту все і стало… дивно.

Я перестала спати.

Я почала слухати пітьму.

Я побувала  в дзеркалі.

Я завела акаунт у Tinder для Темної Сутності.

І я щиро намагаюся жити нормальне життя.

Це не історія про спасіння світу.

Це історія про те, як я просто хотіла поспати, а замість цього мушу вести нічні бесіди про романтичну тугу, пити чай з домовиком і шукати в мережі когось, хто захоче зустрічатися з пітьмою.

Серйозно. З пітьмою.

Ну що ж.

Каву я вже зварила.

Ніч обіцяє бути довгою...