Наступного дня Вася вирішив запросити Кароліну на каву. Він нервував, бо не був упевнений, як вона відреагує.
– Кароліно, у тебе сьогодні є плани після уроків? – спитав він на перерві.
– А ти пропонуєш щось цікаве? – лукаво посміхнулася вона.
– Може, просто каву?
Вона зупинилася, роздумуючи, а потім кивнула.
– Гаразд, тільки не розчаруй мене.
Коли вони сиділи в маленькому кафе неподалік школи, Вася вперше побачив її іншою. Вона сміялася, розповідала історії про своє дитинство, і здавалася абсолютно щирою.
– Ти дуже відрізняєшся від того, якою я уявляв тебе, – сказав він, тримаючи погляд на її очах.
– А якою ти мене уявляв?
– Ну, трохи поверхневою, можливо. Але зараз я бачу, що ти зовсім не така.
Її посмішка стала м’якшою, майже щирою.
– У кожного є своя маска, Вася.
Ця зустріч залишила в них обох теплі враження.