Василькова казка

Василькова казка

Василько  лежав у солодкій дрімоті − сьогодні уночі прийде Святий Миколай. Він знову у молитві попросив для себе літака – такого, як бачив у іграшковому магазині. Він давно його вподобав, та все якось не виходило сказати мамі. Одного разу, це було після екзамену в музичній школі, який він здав, як завжди на відмінно, вже майже наважився, адже інших дітей винагороджували за  таке, та потім передумав. Це було б нечесно, адже він повинен вчитися добре, а  поза тим, він любить грати на фортепіано, то чому мав здати екзамен погано?

Але він так хоче цього літака. Донині він мав лише паперові – робив їх сам для себе та для інших, хто попросить. Він навчився їх робити різних видів і друзі та однокласники ставали у чергу, щоб отримати такого. Цікаво, що багато із них мали куплені фабричні, а хотіли зроблених ним. А він не мав жодного.

Коли він виросте, то неодмінно стане знаменитим музикантом і великим конструктором. Бабка розповідала про дідика, що він також був мрійником і все дивився у небо… Вони з ним однакові, хоч вони ніколи не бачилися, бо дідик помер у рік, коли він народився. Він все одно знає, що його дідик був найкращим. Він про це читає у бабчиних очах, коли та розповідає про нього: її очі робляться такі глибокі і сумні, ніби вона вже десь там із ним. А де?.. Цього Василько не знав. Може знала бабка, але він не наважувався запитати, бо це було щось таємниче, зрозуміле тільки їм обом. І Василька там між ними не було.

Але сьогодні він знав, він відчував, що Святий Миколай принесе йому саме того літака,  якого він хоче. Бо  ж він дідику розказував, як сильно хоче цього літака. А його дідик  тепер там, на небі, де й мешкає Чудотворець. І вони навіть дуже часто бачаться. То чи не попросив дідик у Миколая для нього цей подарунок? Василько дуже сподівався на це, хоч він не просив про цю послугу дідика. Він взагалі не любить просити.

Сон м’яко стелився кімнатою пахощами бабусиних трав, лоскотав Василькові щоки, заплутувався за кучеряве волосся і важко опускався на повіки. Василько засинав.

Йому снилося... По тоненькій золотій драбині з неба  спускається Святий Миколай, за ним ангел з торбою подарунків за плечима. Миколай опинився прямісінько перед Васильком і промовив: «Знаю, що чекаєш у подарунок літак, та це пусте – дитячі забавки. На ньому навіть не здійсниш подорож у часі. Я приніс тобі дещо набагато більше – ключ від щастя.

Василько дивився, мов заворожений. Так, це був Святий Миколай. Точнісінько такий, як його малюють на іконах – в червоних з голубим ризах і золотою митрою на голові. Але обличчя його чомусь здалося Василькові подібним на дідикове. Поза тим Святий Миколай продовжував: «Отець вибрав тебе і дарує тобі те, що не підвладне часу, долає будь-які відстані, що розв’язує найскладніші вузли і навіть смерть не має над нею сили - це Любов. З нею ти зробиш багато добрих справ для себе і для інших». З цими словами Василько відчув ніби щось гаряче увійшло в нього, наповнивши все його єство і поселилося у серці.

Василько проснувся… Він боявся відкрити очі, бо думав, що святий Миколай і далі залишається у кімнаті, а він не знав, як має себе з ним вести. «Мабуть треба подякувати, - думав хлопець. Хоч це і не той, подарунок, який він сподівався отримати, та, як вчила бабка, дарованому коню в зуби не заглядають ─ він вихований хлопець. Хлопець набрався мужності і відкрив очі…

Прямо перед ним на столі лежав той самий вимріяний літак. Василько схопився на рівні ноги, вхопив у руки подарунок, зімітував політ на віражі  і щойно хотів заверещати від радощів, як до нього донеслися приглушені голоси. Спочатку голос мами:

−Ну для чого Ви купили цей дорожезний літак?...Пів пенсії на нього потратили...

−Та як же було не купити.. Бачила б ти, як він дивився на нього у вітрині… У дитини має бути казка.

Вигук захоплення застряг у Васильковому горлі. То це не Святий Миколай, це його бабка купила літак? Тієї ж миті Василько усе зрозумів: люди можуть один одному перетворювати життя на казку, якщо між ними є любов і згода.

Він вибіг з кімнати і зі словами: «Мені Святий Миколай приніс літака» підбіг до бабки, глянув у її радісні очі, притиснувся губами до її щоки і тихенько прошепотів: «Дякую».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше