Розділ 16. Вася йде ва-банк

— Розкажеш щось цікаве про бізнес Ольги і Валерія? — втомлено спитав Василь, вдивляючись в дивно бліде обличчя Алі на екрані телефону. — Хоч щось відомо?

Вони спілкувалися по відеозв’язку. Аля не дуже любила говорити телефоном, а за допомогою відео трималася ілюзія особистої зустрічі. Васі було байдуже на цей маленький вибрик Аліного характеру, він давно вже звик до її дивацтв. Тому зачинився в світлиці у пообідній час, аби поспілкуватися із колегою, яка працювала з дому.

— Та історія банальна, як середньостатистичний любовний роман в дев’яностих. Не в тих взяли позику, аби розпочати власний бізнес. Та й бізнес трішки прогорів, бо не тих поставників обрали для старту. Коротше, дітки влипли в історію, яка закінчилася тим, що Валерій, як власник квартири, що служила заставою позики, от-от втратить її. А Ольга свого житла не має, то лише її рахунки арештовані. До речі, якась мутна схема з тими арештами, тому що зазвичай аж так швидко це не робиться.

Василь задумливо постукав пальцями по стільниці, обдумуючи почуте.
в принципі, версія була логічною: двоє дурників влізли в борги до поганих дядьків, і тепер намагаються якось викрутитися з них, тиснучи на стару несподівано-мільйонерку за допомогою ідіотського листа з газетних літер.

— Слухай, але я все рівно не розумію. Добре, припустимо, що ці двоє вирішили вимагати гроші в бабці. Але чому вони мовчать зараз? Де подальший розвиток подій?

Аля закотила очі і важко зітхнула.

— Не знаю, Васю. Може, совість прокинулася? Може, вирішують, як діяти далі? — Аля замовкла, зручніше вмощуючись в кріслі, де сиділа. — А може таке бути, що просто вичікують, тому що тут вас забагато,і вони бояться попастися…

— З ким Ольга вранці переписувалася? — вирішив змінити тему Вася.

— З одним із кредиторів, він їй погрожував. Зараз скину переписку, я встигла заскрінити до того, як вона видалила повідомлення. Якщо коротко, то цей хрич вимагав її швидше думати і добре поводитися. Щось типу:”В твоїх інтересах прийняти мою пропозицію, і тоді все закінчиться добре і всі лишаться в виграші”. Сам почитаєш…

— Ви вже копаєте під цього хрича? — кривувато посміхнувся Василь.

— Ображаєш? — Аля самовдоволено вишкірилася. — Вже всіх на вуха поставили, Петро Петрович особисто цим займається. І Ігорка підключили, він риє носом землю.

— Добре, — кивнув Василь, радіючи тому, що до справи залучили і Ігоря, їхнього генія-хакера. — Все, піду збиратися, в нас сьогодні вечеря буде ой яка складна. Жінка Понеділка вирішила на розлучення подавати, бо той за мною упадає.

— Але ж ти й підступна спокусниця, — розреготалася Аля. — Не думала я, Василю Васильовичу, що ти такий безпринципний кокетун-розлучник!

— Смійся-смійся, я б і сам посміявся, якби цей колобок липнув до когось іншого, — зітхнув Василь. — Все, давай…

— Слухай, ти би поговорив з нашою замовницею, — раптом скинулась Аля.— Вона має знати…

— Щознати? Що то її улюблена онука чудить? — вигнув брову Василь.

— Що її улюблена онука в біді, — дивним, дуже лагідним тоном промовила Аля. — Врешті, вони родина, Вась…

— Я подумаю, — зітхнув він і завершив виклик.

В Аліних словах була логіка. Василь згадав розповідь Ольги про те, як уся сім’я Крутивусів з усіх сил допомагала Юрі і Тетяні виплатити іпотеку. Сварились вони чи ні, але підтримували одне одного. Тож, можливо, дії тих, хто писав того листа, були просто результатом відчаю, а не злочинного наміру.  І коли старенька дізнається про біду, яка спіткала її онуків, то все проясниться.

З цими думками Василь підвівся на ноги, аби поговорити з Горпиною Опанасівною про ольгу і Валерія. Але старенької в світлиці не було.

Особливої тривоги Василь не відчув. Він спокійно вийшов назовні, поправивши фальшиве волосся. На маленькій площі не було нікого, але з-під дерев лунали голоси.Він пішов на ці звуки, сподіваючись, що не побачить серед тих, хто зібрався в альтанці, свого фаната Захара Макаровича.

Захара там не було. Втім, горпини Опанасівни також. В затінку дерев сиділи представники третього покоління Крутивусів: діти Захара Макаровича Дмитро і Юра, а також брат Ольги — Олександр, приємний молодий чоловік ледь за двадцять, дуже схожий на свою старшу сестру рисами обличчя і виразними карими очима. Також поруч з ними була дівчина Діми — Діна, і зять Матвія Макаровича Віктор, чоловік Вероніки.

Уся ця чоловіча компанія, розбавлена прекрасною, хоч і сумною, пананкою щось жваво обговорювала, та, коли Василь вийшов до альтанки, різко замовкла. Вася, згадавши манери Алі, кокетливо посміхнувся і ніжним голоском запитав:

— Хлопчики, а ви не знаєте, де Горпиночка Опнасівна? Я відволіклася на робочу розмову, а вона десь хутко знила…

— Вимкніть свої чари, панночко! — похмуро буркнув Юрій. — Все, вже настрілялися очиськами. Мама й тато розводяться! І все через вас.

— Тітка Віра речі збирає, Горпина Опанасівна в неї, намагається відмовити її від цього, — трішки приязніше за двоюрідного брата відповів Сашко, але очі все ж відвів.

Василя таке ставлення неабияк образило. Він став, поклавши руки в боки, і чітко і спокійно відповів на претензію, яку йому висловили:

— Так, хлопчики, прояснімо дещо. Не треба на мене вішати провину за кобелиний характер вельмишановного Захара Макаровича. Я, до речі, жодних обіцянок йому не давала, і приводів упадати навколо мене також. Те, що він бігає за будь якою спідницею, то виключно його провина, не моя.

— Не давали? — примружив очі Дмитро. — А що він посеред ночі до вас у віконечко стукав, а ви так жваво до нього вибігли?

— По-перше, підглядати за іншими — то дурний тон, юначе, — огризнувся Василь. — А по-друге, цей прицвілий Казанова, що доводиться вам татком, мав деяку цікаву інформацію, яку мені, як компаньйонці Горпини Опанасівни, дуже треба знати. Якби не цей факт, то отримав би він по шиї, а так довелося вийти і послухати.

— І що ж то за інформація? — все ще вороже запитав Юрко.