Розділ 14. Інсайд з кулуарів

— Вася, ти зараз слухай мене уважно і запам’ятовуй усе, що я тобі скажу, — голос Петра Петровича, змінений динаміком телефону, звучав таємниче і зловісно.

— Ага, запиши, прочитай і потім папірець з’їж, — не втримався Василь Васильович від того, аби не підколоти свого друга і начальника.

— Тьху, дурень! — образився на тому кінці Петро і засопів. — Я ж про серйозне…

— Чомусь твоє серйозне завжди звучить, як в поганому фільмі про шпигунів, — зітхнув Вася. — Вибач, я втомився. День важкий… Давай, розповідай, що ти там дізнався?

— Це стосується наших Крутивусів, — таємничість повернулася в голос Петра Петровича, — Третього покоління…

Василь лише очі закотив. Йому вже давно було очевидно, що друг отримує неймовірне задоволення від тієї гри в шпигунів, яку вони всі вели в детективно-охоронній агенції “Цербер”. Ну, не награвся Петрик Петренко в Джеймса Бонда в дитинстві, що вже ж робити?
Та й сам Василь Васильович часом дійсно радів тому, що його робота передбачала подібні ігриська. Він, схоже, теж не награвся… Але ці миті щирого кайфу ставалися з ним усе рідше і рідше, і чим більшою була втома — тим менше задоволення отримував Василь від своєї непересічної праці.

Сьогоднішній день був таки виснажливим. Після промови Васі в корчмі ще вранці, Крутивусів ніби як підмінили. Усі були чемні до крику, і такі добродушні, що підозри в їхніх злочинних намірах поширювалися навіть на наймолодших дитисьок. Надто вже ті дитиська були підкреслено виховані, ніби персонажі з горорів Девіда Ф. Сандберга. Васю уся ця добродушна компанія запевняла у власній вдячності і розумінні, хором дякувала за те, що він відкрив їм очі і взагалі усіляко задобрювали.

Це виявилося набагато важче, ніж їхнє постійне гавкання одне на одного. Вася повернувся надвечір у власну світлицю, мов вичавлений лимон, притримуючи під лікоть таку ж виснажену Горпину Опанасівну. І якщо старенька пішла до себе, аби влягтися спати, то Вася заступив на другу зміну, змінивши одяг і вигляд на більш звичні і притаманні йому. Він зв’язався з агенцією, аби обговорити нову інформацію по справі.

І тепер він слухав те, що прагнув розповісти йому Петро Петрович.

— Коротше, це максимально дивно, але сини нашої бабуні взагалі чисті, мов сльоза. Понеділок сорок років пропрацював на заводі, зробив кар’єру від “принеси, подай, іди в гузно — не мішай”, аж до “зам зама по гаву”, був другою людиною на виробництві і має гарну репутацію з єдиною плямкою. Бабій він, ще й який бабій!

— Я помітив, — гмикнув Вася, згадавши невмілі спроби Захара Макаровича фліртувати з ним. — Що пан Матвій?

— Він теж чистий, теж бездоганна репутація, без плям. З дивини — захистив кандидатську, але далі не пішов, хоч і працював над докторською дисертацією. Я знайомий з його знайомими, ми випадково пересіклися в ТРЦ… — Петро Петрович розреготався в трубку. — Справді, випадково, в туалеті… Коротше, попліткували трохи про Матвія, і мій знайомий сказав, що він ніби як хоче спробувати повернутись в науку, бо питав вже, чи можливо йому паралельно з роботою взяти кілька годин в університеті. повиклалати оту його квантову механіку, чи що він там вивчав… Коротше, аби відновитися — він має викладати, і він цікавився цим.

— А що ще ти дізнався? — Васі було не цікаво слухати про те, як хтось в зрілому віці намагається наздогнати свій потяг, але це стосувалося справи, тож він ставив уточнюючі запитання. — Чи немає в Матвія якихось боргів абощо? Бо цей бевзь тут горлопанив, що має отримати материні гроші усі, і я подумав…

— Та ні, ти що, ні! — гиготнув Петро Петрович. — Він точно ні, а от його старший синочок має борги, — Васін шеф таємниче понизив голос. — І не лише він…

— Так, Петре, давай без оцієї твоєї показухи, ну нас же не в кіно знімають, — зітхнув Василь вже роздратовано, а не втомлено. — Давай, ділися своїми інсайдами з кулуарів коло пісуарів, що тобі твій знайомий розповів про Валеру і кого ще там!

— І про доцю меншенького, — з тріумфом повідомив Петро Петрович. — Вони вдвох — Валерій і Ольга — пробували розпочати бізнес, але благополучно прогоріли. Валера має закладену квартиру, а ця мадам — заблоковані рахунки. Я думаю, ці кузени організували злочинне угруповання, аби розвести бабцю на грошики…

— Ольга? — у Васі стисло горло, а перед очима затанцювали різнокольорові плями. — Ем, ти впевнений?

— Ну, я просто передаю інсайд з ку…

— Я питаю, ти впевнений? — перебив Петра Василь. — Все перевірив?

— Ображаєш! — обурився Петро Петрович.— Звісно що перевірив, я ж оце ще вранці дізнався, коли ти про Матвія написав в робочому чаті. Тому піднапружився і вияснив те, що вияснив. А решту дня перевіряв отриману інформацію. Тому так, я впевнений.

— Гаразд, — намагаючись говорити спокійно, відповів Василь. — Добре, я тебе почув. Буду на місці перевіряти цю версію. Дякую тобі.

Останню фразу він ледь вичавив із себе. Відключився і ще кілька хвилин просто сидів і дивився в стіну невидющим поглядом, намагаючись зрозуміти, чому доля так жорстоко пожартувала над ним. І він віддав своє серце підозрюваній…