Розділ 12. На ображених балкони падать

— А ще бабуся навчила мене вишивати, — Ольга сиділа на стільці, на якому лише кілька хвилин тому сидів Василь, і замріяно поглядала у дзеркало, доки Горпина Оанасівна вправно заплітала їй довгу, мало не до талії, темну косу. — Я всі свої джинси порозшивала гладдю і хрестиком… І сукню ось цю, — вона провела руками по вирізу ніжно-блакитної літньої сукні, прикрашеному тонкою акуратною вишивкою у вигляді в’юнкої лози з гронами стиглого, темного винограду.

Василь кивнув, вдаючи, що його захоплений погляд стосувався саме майстерності вишивальниці, а не витонченості її фігури, підкресленої легкою тканиною. А ще він вдавав, що не помічає хитрий, усе розуміючий погляд Горпини Опанасівни, який Оля не зрозуміла, та він прочитав там забагато того, що читати не мав і не повинен був.

— Мабуть, добре жити біля бабусі, — задумливо промовив він. — Я все життя дививсь…лась на однокласників, які літо проводили в селі, і так їм заздрила…

— А ти не маєш бабусі в селі? — скосила на нього темні очі Ольга, — Всі у місті, так?

— Та і бабусі ніби як були, але мама не хотіла мене відпускати так надовго… Якось… Я шибеницею була, — хихотнув Василь. — Пам’ятаю, років може сім мені було… Ні, менше… Ми з хлопцями побігли до ставка — у баби в селі став був, величезний… Як Ворскла на Центральному пляжі завширшки. І над ним верби росли, такі, знаєш… Мало не лежали над водою. І дамба з переливом, метрів сім — ну, то я тепер знаю, що там глибина сім метрів, а дитиною що я там розуміла? Коротше кажучи, вирішили ми на тих вербах біля дамби робити будиночок на дереві. Ну, старші хлопці пройдуть по стовбуру — і я за ними. Туди, назад, з берега на гілки… А мама з автобусу йшла, побачила це і ледь отам не знепритомніла. Мало того, що від дамби три кроки, так іще ж я плавати не вміла…

— Ой, лишенько! — ахнула Горпина Опанасівна. — Ото правду кажуть, що мущщіни — то хлопчики, які в дєцтві не вбилися! І дєвочки, які з ним дружать такі самі, — вчасно опам’яталася вона, помітивши здивований погляд онучки.

Василь відчув, як похололи миттєво і руки і ноги. Старенька мало не виказала його, заслухавшись їхніх розмов. Не те щоби він був аж настільки проти, аби Оля дізналася про його істинну природу, але справа вимагала сконцентруватися і захищати Горпину Опанасівну. І ця ж справа вимагала й далі притримуватися своєї ролі.

— Ну, бо пацанки ж прям як хлопчаки, такі самі розбитні, — додала Горпина Опанасівна, засоромившись. — Ну, ви, дєвочки, пойняли, так? Ти, Васічка, не обіжайся на стару бабу…

— Ну що ви, Горпиночко Опанасівно, я не ображаюся — на ображених балкони падають. А ви правду кажете: я таки ще тою пацанкою була, мама зі мною наплакалася. Особливо, коли батька не стало… Ой, все, зараз почну минуле згадувати і зовсім на вас тугу нажену. Все, дівчаточка, пішли снідати!

***

В корчмі було шумно. Діти галасливо обурювалися відсутністю бургерів і чіпсів на столі, дорослі намагалися їх вгамувати. Старші Крутивуси сиділи нахнюплені — очевидно, вчорашня сварка з Матвієм добряче порушила їхній душевний спокій.

Сам Матвій Макарович з дружиною Ніною взагалі сиділи окремо, вдаючи, що нікого й нічого не чують та не бачать. Матвій навіть появу матері проігнорував. Лише Ніна Павлівна боязко махнула їй рукою і в ту ж мить втупилася в свою тарілку.

— От шо за люди? — зітхнула старенька, вдаючи, що її зовсім не обходить таке ставлення.

Ольга кинула на Василя красномовний погляд, мовляв, поглянь, наскільки бабусю засмучує таке ставлення дітей. Він з розумінням кивнув їй у відповідь, усім своїм виглядом демонструючи їй повну підтримку.

Вони троє приєдналися до Сергія з Наталею, які, на відміну від середнього з синів, люб’язно посунулися за столом і гостинно заходилися підкладати в тарілки новоприбулим різних смаколиків.

Доки Оля і її бабуся з апетитом снідали, Василь кидав непомітні погляди на Матвія, що сидів, ніби надутий горобець, ігноруючи усе й усіх. Було щось таке в його поведінці, що тривожило Васю. А надто його тривожило те, що Матвій Макарович з кимось переписувався, кидаючи звірячі, невидючі погляди навколо себе. Але Василь не міг в присутності трьох зайвих пар очей, перейти в робочий режим і спробувати хакнути телефон Матвія. Тому він написав в робочому чаті кодове “Перевір розклад на середу” — що означало необхідність терміново відкрити віддалений доступ до телефону середнього брата і у випадку небезпеки повідомити Василя. Понеділком вони обізвали найстаршого Захара, а Сергій, відповідно, став п’ятницею. Наталю Петро Петрович, Васін шеф, вирішив жартома закодувати, як Робінзона.

“Розклад складено, все чисто” — прилетіла відповідь від Алі, і Василь зрозумів, що нічого термінового не передбачається.

Але внутрішня жага справедливості вимагала дій, і він, перепросивши у компанії, з якою снідав, нахабно попхався до Матвія. Навіщо? Він і сам не знав, але сумний настрій Горпини Опанасівни спонукав його негайно розставити усі крапки над “і”.