Розділ 7. Нова подружка

— А ось тут ми з вами і зробимо невеличкий привал! — життєрадісно повідомив Василь, озираючись на групу втомлених ніби як туристів, що врізнобій хиталися за його спиною.

Хоровий стогін був йому відповіддю. Стогін і кволі претензії, висловлені ледь чутними голосами людей, що захекалися, спітніли і страшенно хочуть їсти, пити, а найбільше — впасти обличчям просто в високу м’яку траву, що вкривала мальовичий берег озера, що сховалося посеред лісу.

Василь цей стогін проігнорував.

— Можна скидати наплічники і розстеляти свої простирадла…

Він не договорив. Чотирнадцять наплічників впало на землю, немов по команді, чотирнадцять людей впало туди ж, мов підкошені. На ногах лишилися всього шестеро: сам Василь в яскраво-рожевому з лимонними вставками спортивному костюмі і лимонних же кросівках, молодший син Горпини Опанасівни Сергій, його тиха, тендітна, але на диво витривала дружина Наталя, та двійко їхніх дітей. Ну і, на диво, сама старенька, що усі сім кілометрів до озера бадьоро протупотіла на крейсерній швидкості, і навіть не подумала віддавати Василеві свого кошика з наїдками.

Сьогодні в похід відправилися лише діти та онуки Горпини Опанасівни. Праонуків, найстаршм з яких був восьмирічний Веніамін, залишили на базі під наглядом аніматорів, що розважали їх, тим самим дозволивши дорослим прогулятися до озера. В план цього дня було внесено не лише саму прогулянку, але й пікнік на відкритому повітрі, риболовлю та ностальгічні розмови біля вогню. Але, поглядаючи на знесилені родини Захара і Матвія Макаровичів, Василь щиро засунівався, що вони зможуть хоча би встати на ноги. Лише родина Сергія виглядала дивовижно бадьорою, немов отакі прогулянки не були для них незвичними.

— Бабуню, ну ти молодець! — вражено ахнув Сашко, син Сергія Макаровича, акуратно опускаючи долу свій наплічник і вправно, навіть майстерно, розбираючи його.

— Бабуня в нас чемпіонка, — кивнула його сестра Ольга. — Василино Василівно, давайте я вам допоможу, поки всі відхекуються…

Василь ледь не впустив свого рюкзака, якого саме скинув з плечей. Присутність Ольги змушувала його серце калатати сильніше, і він вперше щиро радів тому, що ніхто не помічає, як рум’янець хвилювання заливає його обличчя та шию. Та й роль жінки, що давала простір для демонстрації емоцій, які він раніше приховував, дозволяла йому ховати свої реакції за макіяжем.

— Ой, дякую вам, Оленько! — дуже ніжно промовив він, ігноруючи той факт, що збоку від нього гмикає багатозначно його підопічна. — ДУже люб’язно з вашого боку!

Горпина Опанасівна відверто підсміювалася вже, про щось перемовляючись із Наталею. Та Василь не слухав. Він цілковито був поглинений процесом розбивання табору для привалу разом із Ольгою. В принципі, він би й кукурудзу сапав під палючим сонцем рівно з тим самим задоволенням, аби лиш ця вправна, швидка на руку дівчина, лишалася поряд. І міг лиш сподіватися, що його радість з цього приводу не надто кидається в очі, а надійно замаскована спеціальною білизною з утяжками і відьним фасоном спортивного костюму.

— Так, тепер треба нарубати дрова на вогнице, — на мить вийшовши з ролі, трішки нижче промовив Василь. — Зараз я візьму сокирку і ми швиденько… Тобто, ми попросимо чоловіків… — опамятавшись, швико виправився він, та було запізно.

Ольга почула його, розреготалася щиро, від душі. В її очах підскакували бісики, коли вона поглянула на Васю, витираючи спітніле чоло рукавом своєї картатої сорочки.

— Ви теж відвідували ті курси жіночності, пор які безкінечно дзижчить Настька? — понизивши змовницьки голос, запитала вона. — Бо вона теж іноді спочатку говорить нормально, без оцих замашок, а потім її нес, і вона починає щось там про чакри, мантри і дихання… Гмммм… Коротше, усіляку маячню несе.

— Ну, я на курси не ходила, — і зовсім знітився Василь. — Просто намагаюся не надто демонструвати свої таланти. Я і так забагато уваги привертаю…

Уроки Алі даремно не минулися. Василь міг швидко перерахувати усі приводи для комплексів у жінки, чий зріст перевищував сто сімдесят сантиметрів, а розмір ноги не дозволяв взуватися у дитячому відділенні взуттєвого магазину. І хоч сам він вважав усі ці приводи висмоктаними з пальця, але зумів достатньо правдоподібно зіграти свою роль.

— Ви навіть не уявляєте, яка ви красуня, — Василь від здивування ледь не впустив казанок, що саме діставав з налічника. — Ви така ефектна,що від вас очей неможливо відвести!

Оля говорила серйозно. Її комплімент був щирим, і і дивовижно зігрівав серце. І хоч промовляла вона його на адресу Василини ВАсилівни. а Василь Васильович, що ховався за золотавими пасмами зашарівся і не зумів втриматися від потішеної і трішки дурнуватої, як йому здалося, посмішки.

Ольга розцінила її по своєму. помітивши, як губи Васі затремтіли в марній спробу цю посмішку приховати, вона присіла ближче до нього і запитально зазирнула в його очі.

— Ви повірите, коли я скажу, що ви — перша жінка, якій я роблю такий комплімент? — запитала вона. — Тобто, я говорила мамі, що вона красуня. І подружкам. Але ми ж з вами не подружки, а мені хочеться вам сказати щось приємне, зробити щось приємне…

— Ми могли би стати подружками, — кліпнув очима Василь, не знаючи, як реагувати на ці її щирі слова. — Я була би цьому дуже рада! — від чистого серця додав він.

Про те, наскільки радів би цій дружбі Василь Васильович, він вирішив не говорити.