Розділ 3. Сивина в бороду

— А дозвольте за вами поухажувать, Василиночка? — Захар вийшов з кімнати, де сховався, доки Горпина Опанасівна запрошувала гостю до хати, а Венік ганяв півня, що вже аж охрип, у своєму найкращому літньому костюмі і модних років тридцять тому сандалях. — А то така красіва женщіна не должна сама наливать собі чай!

— Ой, Захар Макарович, ви такий джентльмен! — Василина Василівна, кокетуючи, поправла зачіску і трішки засоромлено засміялася. — Дякую вам, це так мило з вашого боку… Горпиночка Опанасівна, а ви й не говорили, що у вас такий приємний син…

Захар Макарович спалахнув рум’янцем, ніби буряк, і потупив очі, аби приховати масний і розпусний блиск, що загорівся у їхній глибині. Але велична гостя його матері, здавалося, той блиск таки вгледіла і непомітно підмигнула, ледь посміхаючись кутиками ідеально нафарбованих губ.

Горпина Опанасівна, ледь стримуючи регіт, спостерігала, як її первісток, якому біс, який йде в комплекті з сивиною, не те, що в ребро — в самісінький куприк вліз. І він відчайдушно, ніби востаннє, ніби від цього залежить його життя, фліртує з Василем Васильовичем Непийпиво в жіночому образі, подобі, макіяжі і перуці. Такої комедії вона не бачила ще з тих часів, коли він же намагався вразити свою тоді ще майбутню дружину Віру. Було це давно, ще й Макар Степанович, покійний чоловік Горпини Опанасівни, був живий і молодий, сильний і вправний. Він однією рукою міг підняти їхнього молодшого сина Сергійка, якому тоді було десять. Власне, Сергійко тоді і побачив через забор, сидячи в батька на плечах, як Захар залицяється до сусідської дочки, ногою відганяючи її настирливого собаку, аж доки той пес його таки за ногу не вкусив.

І ось, майже пів століття по тому, її Захарчик знову намагався справити враження на жінку. От тільки його власна дружина стояла на порозі, і вираз її звужених очей не віщував престарілому Казанові нічого хорошого. Та тільки він про це ще не догадувався, повністю поглинений шармом, я він вважав, Василини Василівни.

Горпина Опанасівна й не думала якось попереджувати свого синочка. Він був серед тих, хто міг їй підкинути того погрозливого листа, тож вона,підсміюючись собі під носа, милувалася тишком, як багряніє лице її невістки, і чекала концерту.

Та батька врятувала Настуся, мама Веника, вірніше, її поява з оберемком брендових пакетів. Веник, що крутився біля діда, як оте собача з його минулого, появу баби проігнорував, а от матір помітив, загорлав на одному подиху:

— Мама приїхала, а що ти мені купила, ура, шоколадка!

— А борщ їсти, халамидник? — скинулася Горпина Опанасівна, та її перебило могутнє гарчання невістки Віри:

— Ах ти ж, стара обізяна! Куди свої бецики підкочуєш? Ану геть від неї, шоб мої очі твою пику не бачили, скотиняка така! Біссовісний! А ти! — наманікюрений палець наставили на Васю. — Не втидно, га? Чужих мужиків з сім’ї уводе при живій жінці! Пра-а-а…

— Вірко! — гаркнула на невістку Горпина Опанасівна. — Ану, рота закрила! То купаньонка моя…

— Помічниця, — вишкірився Василь Васильович, не забуваючи говорити трішки вище а свій звичайний голос. — А ви, певно, та чарівна Віруня, улюблена невісточка Горпиночки Опанасівни?

“Чарівна невісточка” разом з її донькою дружно впустили долу щелепи, бо вже як тільки не називала Горпина Опанасівна Крутивус Віру, та вже точно не улюбленицею, і про це знали усі. Аж ось в домі з’являється якась незнайома мадам, круг якої в’ється, незгірш за Іванка з відомої пісні, Захар Макарович, і щиро говорить такі приємні речі. Як тут не відкрити здивовано роти?

Ефект закріпився, коли Вася плавно випростався на всі свої сто дев’яносто два сантиметри зросту, плюс каблуки, і поглянув на частину родини Крутивусів з висоти, близької до стелі, лагідно всміхаючись.

— Ну, все, Горпиночко Опанасівно. Я вже буду їхати, не заважатиму вам. Документи я привезла. Тепер справа за малим: дочекатися автобуса і можете з комфортом вирушати у подорож. Я чекатиму вас на місці.

Він знову склався майже вдвоє, аби обійняти стареньтку на прощання, кокетливо помахав ручкою Захару Макаровичу і велично виплив з дому, на прощання завіривши ошелешених жінок, що страшенно радий їхньому знайомству.

І лише в машині, відгородившись від Крутивусів тонованим склом і парою кілометрів села між його авто і старою бабиною хатою, він з насолодою здер з ніг завузькі туфлі, і прямо через рукави витягнув з-під блузки ліфчик з фальшивими грудьми. Стогін блаженства, що зірвався з його вуст, був майже непристойним.

Звільнишись від цих інструментів тортур, Василь Васильович набрав номер Петра Петовича.

— Коротше, в баби був, документи їй лишив, кіпішу навів. готуйте базу — завтра зберемо цих Крутивусів в одому місці. І будемо крутити їм вуса, аж поки не дізнаємось, що то за падлюка така, що грає бабі на нервах…