Початок

-Діма вставай! Прокидайся ментяра! Там шось в кущах, воно прямо на нас суне, – агресивним тоном прошепотів дядя Толя, паралельно пробуючи дотягнутись правою ногою, до лежачого неподалік хлопця в поліцейській формі. Дядя Толя ще два рази смикнувся, безнадійно намагаючись звільнитись від пут у вигляді мотузки якою він міцно був прив'язаний до високого гіпсового сталагміта що вже майже з'єднався в одне ціле зі своїм кровним братом що ріс згори. Діма прокинувся одразу, миттєвість і він різко здійнявся на рівні ноги, кинувши погляд на дядю Толю, потім на високі зарості папоротнику, що стояли густою стіною, навпроти входу в печеру. Дійсно, шум доносився саме звідти, хтось повільно, і плавно без жодних різких рухів крався, крізь зелено-фіолетові зарості, котрі вже встигла рясно зволожити вранішня роса. Хлопець взяв у руки старий, пошарпаний зі всіх боків АКС, відкинув приклад, та міцно притиснув до плеча автомат, направив дуло в бік шороху що доносився.
-Воїн дивана твою-мать,- іронічно буркнув дядя Толя,- розв'яжи мене Дімка, а то, коли я виберусь, я тобі одне місце на інше натягну.
-Заткнись старий хрін,- відповів Діма, ще більше напружившись від хвилювання що наростало.
Тим часом із чагарнику почав з'являтись силует прибульця. Першою з'явилась масивна чорна голова, вкрита шерстю. Пара чорних, немов дві вуглинки очей, під впливом падаючих на них променів вранішнього сонця, виблискували червоним відтінком, додаючи цій істоті ще більш вражаюче-загрозливого вигляду. Проте, узріти повну картину котра постала, перед ними, чоловіки змогли, коли чудовисько випрямилось у повний зріст. Два метри суцільного жаху, від п'ят до голови вкритого густою чорною шерстю, з кігтистими чорними лапами, та непропорційно довгими руками. Вузькі плечі й широка талія, з круглим черевцем, трохи відсували монстра від встановлених стереотипів, котрі твердять, як повинно виглядати справжнє чудище, та все ж, якусь фору в плані насланого жаху, ці зовнішні ознаки, не давали. Дмитрові спочатку здалось що перед ним якийсь примат, хоча в живу з приматами він був знайомий мало, хлопець зміг розпізнати, що крізь поросле волоссям лице пробивались нетипові, та все ж таки людські риси обличчя. Встановлену одномоментну тишу, першим порушив дядя Толя
-Вали його, вали! Стріляй в голову,- істерично заверещав він, втиснувшись плечима в кам'яний стовп до котрого він був прив'язаний, неначе намагався злитись з ним в одне ціле і таким чином врятуватись.
-Заспокойся дядя Толя, можливо він не агресивний,- відповів Дмитро, продовжуючи тримати гостя на прицілі.
-Не агресивний? Шо ти чешеш? Подивись, у нього собака дохла в лапі. Стріляй!- дядя Толя, довершив фразу, не цензурними висловами, на адресу сексуальної орієнтації свого компаньйона, та оцінив рівень соціальної відповідальності його матері.
Повністю спантеличене чудовисько, яке до того мовчки спостерігало за двома дивними істотами котрі зайняли одне з його лігв, заметушилось, та поскалило жовті всі у помаранчевих плямах зуби. Почвару особливо роздратував зв'язаний, підстаркуватий чоловік що постійно верещав, та намагався вирватись. Він рушив саме в його бік. Вирішивши що критичний момент настав, Дмитро натиснув на курок, попередньо відвівши приціл від жертви, тим самим він дав їй останній шанс на порятунок. Куля покинула обойму, та пройшла кілька метрів над головою агресора. По печері пронеслось відлуння від пострілу, таким чином підсилюючи його ефект. Монстр відразу присів, закрив голову руками, видавши голосний жалісний рев.
-Давай, пішов звідси, геть, бо другого разу не буде! - викрикнув Дмитро.
Волохате чудовисько, опустилось навколішки, однією лапою обпершись на землю. Іншою підняло випущений на землю труп собаки та кинуло під ноги Дмитрові, таким чином намагаючись задобрити суворого бога грому, яким здавався йому хлопець в цей момент. Невелике собаче тіло приземлилось метра за півтора від поліціянта. Дмитро впізнав породу коли тільки вперше побачив її в лапах чудовиська . Плямистий окрас що складався з білого, чорно, та рудого кольорів, великі довгі вуха. Можна було однозначно сказати що це собака породи бігль. Навколо шиї у собаки виднівся рожевий ошийник з візерунками у формі різнокольорових сердечок, на якому висів блискучий медальйон, із написом латинськими буквами «Roki». Діма тупнув ногою, та це раз наказав страховиську забиратись геть, так ніби намагався відігнати приблудного пса котрий прив'язався до прохожого. І справді, спосіб спрацював, здоровезне двох метрове чудовисько повільно почало відступати, дивлячись на свого кривдника переляканим поглядом, аж поки зовсім не зникло, в зарослях папоротнику.
-Слухай дядя Толя, як ти думаєш де ми, можливо я помер, якщо так, то що це пекло? Я собі трохи інакше його уявляв,- запитав Дмитро, витираючи чорною поліцейською кепкою поодинокі краплі поту на лобі.
- Ти знаєш Дімка, а я собі пекло уявляв саме так, от тільки думав мусарів буде більше, а тут один ти, як виявилось не так вже й сильно я нагрішив цьому житті.
-Ну дійсно, Анатолій Іванович, нагрішив ти зовсім трошки, подумаєш собутильника, ножом чікнув, добре хоч врятували бідолаху, а то б тебе на постійно закрили.
-З моїми то гріхами Дімон, і з моїми роками, мне і так на зовсім, б закрили. А на рахунок, цього чорта, то він сказав шо я на зоні пітушився, я чесний вор, який користувався там авторитетом. За такі слова на наших лагерях…,- дядя Толя зробив паузу а потім продовжив.-Ти мені краще таваріщ начальник от що скажи, скільки ти мене ще зібрався, тримати закованим?
-Ну, дядя Толя коли доберемось до цивілізації, я тебе здам в руки правосуддя, і взагалі якщо я зніму з тебе наручники де гарантія шо ти мене просто-таки не кокнеш?
-Яке правосуддя Діма? Ти що зовсім дурінь? Ти ж сам бачив, ніби хтось взяв і тупо вирвав половину будинку райвідділу, разом травою, дорогою, деревом, асфальтом, і переніс його сюда.
-Ти думаєш що ми на іншій планеті?-із іронічною усмішкою перебив Діма, дядю Толю.
-Та хто його знає де ми Діма? Тільки ми йшли сюди майже цілий день і ніяких слідів цивілізації, краще ми б у твоєму мусарскому кодлі лишились. Ти подивись на цю довбану папороть вона фіолетового кольору. Ці дерева, ну ніби сосна, а не сосна, ніколи не бачив такої ростітельності, а те чудовище? Дімка серйозно не муч мене, га? Візьми краще застрели, і так ніхто не взнає. Я на щьот того шо я тобі шось зроблю, то даю тобі слово чесного вора, якшо мене не спровоцируєш, то я тебе не трону.
Чи ти думаєш мені хочеться лишитись самомоу , хто знає де?- дядя Толя напружив тіло витріщивши очі в питальній формі, очікуючи якнайскорішої відповіді від свого опонента.
-Я хіба тебе важко спровокувати?- запротестував Дмитро зробивши міміку подібно до міміки дяді толо
Їхній змістовний діалог, перервало тихе скавчання здавалось би, вже мертвої та бездиханної собаки, тіло якої раз по раз здригалось в конвульсіях.
Не забуайте поставити зірочку, та підписатись на автора щоб не пропусти нічого цікавого! Щиро вдячний!