Добро і зло переплітається

 – Що я маю робити? – запитую, розуміючи, що може ця істота і обманює, проте не можна ризикувати життями рідних. А правди все одно не дізнатись зараз.

– Глечик. Той самий глечик з твого дому, з яким ти завжди ходила на це свято ....

Смерть дістає звідкись невеликий пакунок. Ставить його на стіл і обережно розкриває, але робить це чомусь так, щоб не доторкнутися до нього. Коли тканина спадає і я бачу предмет посуду з моєї кімнати, то остаточно впевнююсь, що все що було сказане нею правда.

– Це просто глечик. Нащо він тобі?

– Це не простий глечик, а твій ... Все, що дороге твоєму серцю має містичну ціну. Навіть, якщо ти про це не знаєш.

І вона права. Він мені дійсно дорогий. Це подарунок батька на мій перший день народження. І хоча я не пам'ятаю цього дня, але він має для мене велике значення.

Ця істота добре про це знає, от тільки звідки?

– Я все про тебе знаю. Я слідкувала за тобою і такими, як ти. – Ніби читаючи мої думки відповідає. Починає повільно кружляти біля мене від чого сироти пробігають по всьому тілу. Подих смерті дуже холодний і вогкий, просочений запахом сирої землі і страждань. Він неприємний. Щоб їй не було потрібно від мене, я все зроблю. Мої рідні мають жити.

– Хороша дівчинка .... Ти зробила правильні висновки. – Від задоволення червоні очі горять ще більшим вогнем. – А тепер починай ...

– Що починати?

– Починай готувати зілля. – Ніби змія шипить вона.

Невеличкий помах і на столі з'являються різні склянки з чимось всередині і велика стара книга, яка сама по собі розгортається. Сторінки одна за одною змінюються і раптом зупиняються.

Смерть нависає над нею і маше мені, щоб я підійшла.

– Ось бачиш ... – вона вказує на сторінку, де намальована і розписана послідовність дій. – Ти має все виконати саме так, як тут прописано. Без єдиної помилки. В тебе є година. Починай.

Після цих слів вона зникає ніби її і не було. І лише чорний густий дим, що стелиться по підлозі нагадує про неї.

– Горщик, мій любий горщик, пробач мене. Я знаю, що складала в тебе лише гарні спогади і добро, яке мені робили інші. Я пам'ятаю про свою обіцянку ніколи не наповнювати тебе смутком, або злом. Але зараз .... Зараз в мене немає вибору .... Мені його не лишили. Пробач.

Варвара заплакала дуже гірко, адже вона і справді таке обіцяла. І нехай інші скажуть, що це лише посуд, але не для неї. Для неї це невелика скринька любові і добра подарована батьком від щирого серця. Серця, яке і навчило її справжньому добру.
Використити його для зла, а Смерть і була злом, означало зрадити батька і добро. Це було ніби вона добровільно переходить на сторону зла і вчиняє погано. Але ж на кону життя батьків!

Від цих думок дівчина ще більше розплакалася не помітивши, як декілька крапель сліз впали в горщик.

Почувши стук годинника, який змусив її здригнутися і згадати, що вона має робити, Варя швидко підхопилась і почала робити те, що мусила.

Зілля, яке вона варила вже майже годину поступово набуло синього кольору. А коли цей колір став темним з'явилася і Смерть. Раптово. Ніби нізвідки.
Очі палали зловіщим вогнем.

– А тепер швидко ховайся за дверями, що білля  печчі. Джек йде. – промовила вона і поспіхом сховала Варвару. Сама ж полишивши свою косу почала збирати на стіл налякано дивлячись по сторонам.

Дівчина хоч і була схована, проте дуже добре бачила що відбувається в кімнаті через невеликий отвір у дошках дверей, які розсохлисся.

Смерть метушилася. Це було якось дивно. Невже той Джек гірше Смерті?

Почувся скрип дверей, стук коли їх закрили, важкі кроки і ще важче дихання.
Через мить вона побачила і самого Джека.

Звичайний чоловік. Схожий на її батька. З невеличкою бородою і вусами. Одягнентй просто. Темного кольору штани і біла сорочка рукава якої були підкочені.
Він мовчки сів за стіл. 
Якось дивно подивився в сторону печі, але нічого не казав лише ще  дивніше посміхнувся.

Ось Смерть підлетіла до нього тримаючи якусь миску. Джек занурив в неї руки і почав мити їх, після чого витер об рушник, що висів на руці Смерті.

"Вона йому дійсно прислуговує!" подумала Варвара дивлячись на все це  дивуючись.

– Що .... Знову намагалася? – закричав він до Смерті. Від чого та, аж зменшилась в розмірах, ставши по зросту менше самого чоловіка.

– Ні. Ти що .... Я нічого не робила. Тобі здалося. Тримай. – істота швидко зникла і так само швидко з'явилася з горщиком у руках. І так само, як і до цього не торкалася його, а загорнула у тканину. – Поїж. Святкова вечеря.

– Ну дивись мені .... – погрозив Джек. – Раптом що .... Ти мене знаєш ... Голова вмить злетить, а на її місці з'явиться новий гарбуз. Тільки чистий, без усіляких дурних думок.

Після цих слів чоловік почав куштувати страву.
Та щойно він доїв, як очі його закрилися і він перестав здається навіть дихати.

Так само не дихала і дівчина, що ховалася і мовчки спостерігала за всім. Вона відчула, що вчинила погано, неправильно, не по совісті, як вчив батько. Щось не так. Вона скоїла жахливу помилку.

Цей чоловік не заслуговує ні на що, що збирається зробити з ним зло. А воно, в своєму жахливому обліку Смерті, вже нависло над ним і замахується своїм серпом.

– Нііііі .... – щосили кричить дівчинка і вибігає зі свого сховку  хапаючись за серп, лезо якого вже було близько з головою Джека.

Від крику чоловік прокидається і вихопивши знаряддя пітьми відсікає гарбузову голову. Та котиться по підлозі, наче футбольний м'яч, а замість неї з'являється нова.

– Хазяїне, що сталося? – запитує Смерть. Вона стала якась дивна, ніби інша.

– Геееть .... – кричить Джек і вона зникає, а чоловік переводить погляд на Варвару.

Варвара відкриває очі і бачить стіни рідної кімнати. Здається, що це сон. Вона протирає очі знову і знову, але картина лишається незмінною.
Вона вдома.
Джек стримав обіцянку.

Виявляється Джек тримає Смерть під своїм наглядом, щоб вона не забирала людські життя на свято всіх святих. В цей день її жага до крові особливо велика. Тому, щоб цього не сталося Джек одягає їй гарбуза замість голови. Так вона не бачить таких дівчат, як Варя. Дівчат, серце яких сповнене добра і любові. Вона мріє знищити їх, щоб зло завжди перемагало. І Варвару, вона б також вбила б після Джека.