Смерть

Щось витягнуло її з прекрасної країни Мрій у це місце, яке .... яке ... яке ...
Варвара не могла навіть зрозуміти куди потрапила вона. Озираючись навколо відчувала лише страх, який охоплював її. У цій непроглядній темряві, жахливому мороку і пекельній задусі не відчувалося життя, чи хоча б найменшого натяку на це. Жодної людини, тварини чи пташки. Повітря, яке обпікало, не давало змоги дихати. 
В деякі миті відчувався запах диму. Удушливого диму.
Він, наче щось липке і неприємне огорнув душу і серце, яке калатало, мов божевільне погрожуючи от от вистрибнути. Здавалося, що чиїсь ціпкі руки тиснуть на горло.

Але настрашнішим було розуміння того, що хоча вона нічого не бачить в цій темряві, але відчуває, що тут хтось є. Вона не одна.

Може заприсягнутися,  що хтось стоїть поруч з нею. Стоїть і спостерігає, чогось чекає. Ця думка змушує здригнутися, а кров холоне.

Варвара завмирає. Не робить жодного кроку і навіть дихає через раз. Відчуває на своїй потилиці важке і дуже гаряче дихання. Таке гаряче, як коли горить вугілля в печі. Коли воно палає так, що навіть залізо може розплавити. 
Жар стає більшим, а плече починає несамовито пекти. 
Це все сон. Поганий сон. От зараз вона прокинеться і побачить Міріта, який вмостився в неї на шиї.

Та тільки коли біль неможливо вже терпіти, дівчина розвертається і кричить від жаху, від того ЩО стоїть перед її очима ...

Вона кричить доти, доки вистачає кисню, а потім знову завмирає.
Зрозуміло було, що вона не сама пірнула у дзеркало, а хтось її затягнув, але ж не ВОНА.

А чи вона це чи ....? Що це взагалі?

Щось невідоме з гарбузяною головою з якої йде синій дим, а очі світяться червоним, дивиться на неї, ніби намагається заглянути у саму душу, щоб спопелити  і залишити маленьким чорним вугликом.
Тіло, якщо це тіло, схоже на сотні корінців дерев, товстих і тоненьких, які покрутилися між собою і утворили тіло й руки без кінцівок. Товсті невеличкі корінці служать пальцями, хоча більше схоже на щупальці.

– Ххх...то ти? – з острахом питає дівчина, сподіваючись, що почує відповідь і вірячи в те, що вона не просто так тут. Може в цій країні також потребують її допомоги.

Проте, щойно вона про це подумала, як голова ЦЬОГО  закрутилася навколо себе і жахливий сміх пролунав настільки моторошно, що Варвара заклякла широко розкривши очі від страху.

Невідоме підпливло до неї. Червоні трикутники стали на рівні з зеленими очима дівчинки, а посмішка голови стала ще жахливішою.

– Смерть. – промовила голова і разом з цими словами раптово, ніби нізвідки виникла коса.

Ноги стали ватними, а світ заблимав ...

Ну як вам? Кажіть чесно, злякалися???