ДОГОВІР ПО ПРАВДІ

Березін міряв кроками кабінет, коли його щось дратувало, хвилювало чи напружувало він починав ходити приміщенням не знаходячи собі місця. Періодично діставаючи цигарку за цигаркою. Найбільше хотілося щоб кулі дістали цих двох вартових, щоб посудина розбилась і не дісталася нікому. Все життя він йшов до мети і вмить майже тримаючи мрію в руках втратив її, тож нехай вона не діставшись йому припинить своє існування під градом куль. Він дуже сумнівався в загибелі засічників, ці двоє не з таких колотнеч вибиралися.

З мобільного що лежав на столі, полилася тиха класична музика. Ємелян Сергійович, не замислюючись, підхопив його зі столу.

- Доповідай.

— Перевірив в музеї ні кого немає крім Василиси. На адреси проживання не з'являлися. — чітко чувся голос хухлика Грицька, — і ось що ще їх співмешканок теж немає, на роботі не з'являлися.

— Продовжуй стежити далі, з'являться одразу дзвони, — скомандував Березін і відключився.

Гущин виявився дуже завбачливим, він і тут перестрахувався. Можлива точка тиску на норовливих підлеглих зникла, батьків у хлопця немає, а торкати діда неможливо. Олексій Гущин старший був членом найстаріших засічної варти і не рядовим, а головою ради. Торкнутися такої фігури собі дорожче. Розуміння того, що молодий засічник виявився розумнішим і розважливішим, зміг передбачити розвиток подій і переграти його розлютило ще більше. У безсилій злості Березін схопив зі столу коньячну склянку і запустив її у вікно. Від зіткнення з броньованим склом склянка розсипалася на найменші уламки.

А ще мала бути зустріч з Ерлік-ханом, і надія позбавиться боргу випарувалася разом з «Хвостом». Страх заповз у душу виконувача обов'язків голови засічної варти, тільки зараз він зрозумів у якусь пастку завела його мрія. Прийде час платити за рахунками, сховатися від цих обіцянок не допоможе навіть смерть. Виходу Ємелян не бачив,  доведеться до останнього боротися, поки він голова засічної варти його не посміє торкнутися навіть Ерлік. Якщо в нього буде час він придумає як упоратися зі ситуацією що склалася.

Краєзнавчий музей. Кабінет директора. У темних шкіряних кріслах сиділи троє, спілкувалися вони на підвищених тонах.

— Та не знаю я, — ще голосніше повторила Василина директор музею, командир засічної варти міста М.

— Ти голос не підвищуй, соплячко, — різко обірвала її Ярослава Федорівна, — ти тут командир чи так погуляти прийшла? Хто як не ти маєш контролювати ситуацію в довіреному тобі підрозділі. Це в тебе підлеглі сперли якийсь небезпечний артефакт, убили фахівців із Центру та втекли не зрозуміло куди. Тепер дай мені відповідь на одне єдине запитання — куди ти дивилася і чим займалася в цей час.

Баюн Олексій Іванович, що сидів мовчки до цього моменту і слухаючи як куратор розпікала невдачливу підлеглу по котячому потягнувся підвівшись у кріслі. Тихенько майже пошепки почав говорити, змушуючи їх у такий спосіб замовкнути і перейти на нормальний тон уважно слухаючи радника.

— На даний момент ми почули лише версію Березіна, мені хочеться послухати хлопців. Якось не вкладається у мене в голові можливість зради з боку Іллі та Василя, а ось Омелян завжди якийсь каламутний, я був проти рішення ради поставити його тимчасово виконуючим обов'язки голови Центру. Можу дати голову на відсікання тут не все так чисто, а хлопці звалили у Лукомор'я від гріха подалі, прихопивши своїх подруг. Нам потрібно зв'язатися з ними та прояснити ситуацію.

Василина здивовано подивилася на Баюна, не втримавшись спитала: — Між пелюстками світу та центральним є зв'язок? Але як це можливо.

Замість Олексія Івановича відповіла Баба Яга.

— Є такий зв'язок, сон називається і не простий сон, а віщий. Ось через нього і постараємося достукатись до хлопців. Займеться цим Олексій Іванович, у кого як не у нього є така можливість. Котячі основний час проводять уві сні і блукають вони по ньому безтілесними істотами, перебуваючи між сном і дійсністю, між життям і смертю. Не провалюючись у вічне забуття, перебуваючи край обох кордонів.

Ввалившись в інший світ Ілля відразу по місцевості визначив, потрапили вони туди, куди він мітив. Тиші у Лукомор'ї не було, але це виявилися приємними звуками. Шумів на вітрі ліс, співали птахи, десь далеко дзюрчала річка. До села старців Лукомор'я виявилося зовсім недалеко. Проте шлях був важкий, Василь втратив свідомість від поранень. Поки Гущин відкривав портал, зайняло це десять секунд, Буслаєв почув постріли зробивши крок назад прикрив товариша собою. Ілля був злий на друга за цей вчинок, хоч і розумів не прикрий його Василь відкрити портал і пройти в нього вони могли не встигнути. Розірвавши свою футболку подекуди зробив тимчасову перев'язку наклавши її другу поверх одягу. У Василя потрапили три кулі, дві у праве плече і одна в ногу пройшла на виліт. Якби не здібності засічника Ілля міг не впоратися з такою вагою, а Василь із пораненнями.

У село старців Гущин дотягнув товариша через силу. На зустріч їм вибігли дівчата, було відчуття що на їхню появу чекали не відходячи від вікон. Побачивши пораненого Буслаєва Ксюша заголосила. Ілля в наказному порядку почав віддавати вказівки змусивши замовкнути дівчину. За допомогою Марії та Ксюші дотягли Василя до будинку де тимчасово проживали жінки, поклали його у світлиці на обідній стіл, зняли весь одяг та бинти залишивши його в одних трусах. Промивши рани від крові Марія впевнено, начебто все життя це робила пінцетом витягла дві кулі. Оглянувши рану на нозі висловила свою думку, що з такою регенерацією тут не потрібно втручання. Кульові отвори затягуються майже на очах. Наклала чисті пов'язки поверх ран. Разом переклали Василя на дерев'яне ліжко вкрите матрацом набитим сіном. У цей момент прийшов до тями Буслаєв і до нього кинулася Ксюша обливаючи його потоком ледве пов'язаних слів і сліз. Ілля з Марією вийшли з кімнати, залишивши друзів наодинці. Залишаючи товариша Гущин тихо спитав: — Ти як?