ЕТЮД У БАГРЯНИХ ТОНАХ

Поїздка додому багато часу не зайняла. Грищенко залишився на місці розкопок виконувати відведену йому роль сторожа, мабуть це його не турбувало, Перекопа як завжди висадили в центрі міста. Василь смикнувся вийти ближче до будинку, завмер зупинений Іллею.

- Є серйозна розмова. Зараз ідеш додому і за годину ми з Марією чекаємо на тебе та Ксюшу в гостях.

Василь подивився на годинник і відповів згодою, ставити зайвих питань не став, вони з Іллею навчилися за час служби та дружби розуміти один одного мало не спів слова. Буслаєв здогадався, справа приймає серйозний оборот, пожавши другу руку не прощаючись вийшов із пікапа.

Того ж вечора, трохи пізніше в хаті Гущина.

Обмежившись однією літровою пляшкою напівсолодкого вина, за вечерею при зачинених дверях і щільно засунутих шторах розмовляли четверо близьких. Тепер Ксюша знала правду, чим займається її коханий Василь. Вона і до цього вже здогадувалася, що він не простий охоронець, проте припустити, наскільки все фантастично не могла. Поки вона залпом випивала келих вина, Ілля показав товаришу знаками на другий поверх, нахилився до Марії, попросив поговорити з Ксюшею.

На другому поверсі в кабінеті Іллі Гущина. Пліснувши у квадратні склянки з товстого скла віскі на два пальці, засічник відпив ковток. Смакуя не приховував від друга занепокоєння, обмірковуючи з чого почати.

— Та кажи як є ми дорослі люди, служимо не перший рік в організації якої ні для кого немає. Виплутувалися з різних ситуацій.

— Я тобі казав, за нами стежать. Так ось, думаю Гриша прийняв наш бік, він думає нам допомагають боги.

- З чого ти взяв.

— За нами стежить не тільки він, у лісі ховалася берегиня і він припустив охорону з її боку. А хто міг прислати саму берегиню нам на допомогу, здогадуєшся?

— Значить він почув нашу бесіду в парку і розповідь про твій сон, і думає тут замішані боги.

Хлопці на хвилину замислилися надпивши кожен свій напій.

- Нехай так і думає, - продовжив Ілля, - нам це на руку. Ми маємо інші проблеми.

Гущин розповів про підозри на рахунок фахівців із Центру. Описав зовнішність їхнього командира, що залишався поки що в тіні.

— Я думаю вони підкоряються тільки Березину, і можу з упевненістю сказати, ці створіння не з Центру.

Буслаєв якось пересмикнувся, наче його в мить зморозило, подивився на друга дивним задумливим поглядом. Начебто його думки нещодавно літали не тут.

— Знаєш, повністю з тобою згоден, за описом хухлика впізнав третього і зрозуміло, чому він ховається. Він повністю підходить під зовнішність торговця антикваріатом, який продав мені карту з карабелою. Наші подальші дії?

— Дізнатися, що ж вони таки шукають і постаратися не дати їм цим скористатися чи забрати собі. Дівчат на якийсь час доведеться сховати, не хочу повторення минулого разу. Коли мене шантажували життям Марії. Тобі не здається дивним, термінове відрядження Ярослави Федорівни та Олексія Івановича таке почуття, що їх тимчасово прибрали з міста.

— Що ти думаєш Ілля, насправді там може бути заховано? Можу зуб віддати, це не скарби, — задумливо промовив Василь, побачивши, як друг розвів руками, ніби говорячи — ти в мене питаєш.

— Гаразд завтра побачимо, сюрприз буде. А дівчат куди відправимо до діда твого?

— Ні, пропоную до моїх батьків, там вони точно будуть у повній безпеці, — відповів Ілля. Василь уже спокійно усміхався: — Як тягар із плечей, дістати їх звідти не зможе ні хто, ось тільки чи погодяться дівчата у нас норовливі.

— Ось про це поговоримо вже з ними треба переконати,  пішли нас уже зачекалися — відповів підводячись зі шкіряного крісла Гущин. Хлопці спустилися вниз старовинними сходами, почувши тихий обурений голос Ксюші: — Пожартували і вистачить, мавко вона, скажи ще лісовики, будинкові та водяні існують. А Ілля, мабуть, русалка — так?

Хлопці зрозуміли перебір правди, подіяло на подругу Василя як кувалда по голові, і зараз для збереження свого спокою вона з запеклістю почала заперечувати, висміювати почуте. Друзі розташувалися біля каміна прямо на застеленій килимом підлозі. Марія обійняла Іллю, примостивши голову в нього на плечі.

— Що далі Іллюш?

Він подивився їй у вічі, поцілував у носик, запитав: - Ти мені віриш?

- Так, - тихенько відповіла дівчина. Василь та Ксюша уважно чекали що скаже Ілля.

— Тоді зроби так як попрошу я, нам із Василем буде спокійно і більше свободи для дій, — побачивши як Марія погоджуючись смикнула віями трохи нахиливши голову, Гущин продовжив, — ви подаєтеся до моїх батьків.

Спочатку, Ілля побачив, дівчина хотіла заперечити, проте, глянувши на Буслаєва з Ксюшею, відповіла згодою.

- Ви підете одні, тобі доведеться згадати своє бойове минуле, - дівчина знову мовчки кивнула головою на слова Гущина, - виходити потрібно через годину, зараз підготовка, не думаю що там вам знадобиться зброя, але я прихопив дещо з музею отримаєте на вході, батькові скажеш — допомоги не потрібно, вас відправив до них бо перестраховуюсь.

Зібралися дівчата швидко, одягнувши спортивний одяг і взявши мінімум припасів на короткий термін подорожі. Ілля виніс кожній  револьвер системи Наган зразка 1895 року, «офіцерський» із самозводним ударно-спусковим механізмом, 7,62-мм, у кобурі. І окремо для Марії її улюблений СКС – самозарядний карабін Симонова. Ксюша була трохи розгублена, ще повністю не розуміючи що відбувається. Василь вився біля неї як кішка навколо свого кошеня, мало не вилизуючи їй шкірку.